Асоціація християнських центрів реінтеграції та адаптації “Нове покоління–2018”

У громадської спілки «Асоціація християнських центрів реінтеграції та адаптації “Нове покоління–2018”» є кілька напрямів соціального служіння. Головним благодійним проєктом спілки є реабілітація людей із залежностями. Також громадські організації, які входять до спілки,  опікуються літніми людьми, дітьми, безхатьками, допомагають ув’язненим та передають необхідні речі на фронт для українських солдатів. 

Допомога людям із залежністю при церкві «Нове покоління» почалася ще в 90-ті роки, але всі організації, які опікуються християнськими реабілітаційними центрами, об’єдналися в спілку у 2018 році. 

Про добрі справи розповідає Дмитро Синько, засновник громадської спілки «Асоціація християнських центрів реінтеграції та адаптації ”Нове покоління–2018”»

Історія виникнення

Раніше спілки не було. Але при церкві «Нове покоління», засновником якої є старший єпископ церкви, пастор Андрій Тищенко, було активне соціальне служіння, де, зокрема, допомагали людям із нарко- та алкозалежністю. Все почалося 25 років тому. За словами Андрія Тищенка, в одному з українських міст, де відкрили церкву, були серйозні проблеми. На околицях було три макових поля, і майже вся молодь вживала наркотики. Так почалося служіння людям із залежностями.

Пастор хотів допомогти цим молодим людям, хотів вирвати їх із цього замкненого кола. Почав ними опікуватися, навіть запросив їх жити у своїй квартирі. Так служіння почало набирати обертів. Люди, які приходили до церкви, бачили, що життя тих, хто колись вживав наркотики, а тепер відмовився, змінюється на краще. 

На початку створення спілки не мало сенсу, бо це було лише кілька десятків людей. Але згодом, коли рух став масовим та об’єднував уже десятки реабілітаційних центрів, спілка стало необхідною. Офіційно ми зареєстрували організацію в 2018 році, хоча вся діяльність тривала з 90-х років. По всій Україні — з міста до міста, з однієї області в іншу — пішла інформація, що колишні наркозалежні можуть одужати. Зараз до спілки входить приблизно 250 реабілітаційних центрів. Я дивився наші звіти за червень 2021 року, і там зазначено, що всього в нас на реабілітації перебуває 4757 осіб.

Звідки назва

Оскільки термін «реабілітація» є медичним і офіційно процес реабілітації передбачає проведення медичних процедур, то для того, аби не мати проблем із правоохоронними органами,  ми вирішили об’єднати християнські центри, де допомагають людям із залежностями, у громадську спілку центрів із реінтеграції та адаптації. 

Ми не проводимо жодних медичних процедур, не закуповуємо якихось особливих медикаментів — не маємо на це права. Та й самі вважаємо, що заміщувальна терапія — це не дуже добре. В нас є договори з приватними клініками, і їхні фахівці до нас приїжджають, якщо людина захворіла, потрібна детоксикація чи ще щось. 

Головна мета 

Мета християнської реабілітації — це не сама реабілітація. Вона тут є, радше, засобом. Метою ж є повернення людини в суспільство, щоб вона жила в ньому чесно, свято та праведно, була гідним громадянином. 

Напрями діяльності

• Після реабілітації ми направляємо охочих на навчання до Біблійного коледжу.
• Боротьба з наркоторгівлею. 90% людей, які служать у наших центрах, є колишніми наркозалежними. Всі вони знали контакти ділків та місця, де можна було купити наркотики у відповідний час. Ми залучаємо до таких акцій поліцію, повідомляємо їм усю інформацію.
• Зараз багато наркотиків можна купити в інтернеті. Ми зафарбовуємо намальовані на стінах будинків посилання на інтернет-ресурси, де можна купити наркотики. 
• Євангелізаційна робота. Ми виходимо на площі міст. Інформуємо громадськість про проблеми людей, які вживають наркотики, закликаємо молодь вести здоровий спосіб життя. 
• Молодіжні табори для молоді. Переглядаємо разом фільми, спілкуємося на важливі для молоді теми. 

Джерела фінансування

Ми функціонуємо коштом добровільних пожертв благодійників. Серед них можуть бути ті, хто колись мав проблеми з наркотиками, хто бореться із залежністю прямо зараз, або ж це люди, в яких добре серце й вони хочуть допомогти своєму ближньому. 

Сім’ї людей, які пройшли чи проходять у нас реабілітацію, хочуть нам допомогти матеріально, ми теж приймаємо цю допомогу. Втім, 95 % тих, хто перебуває в наших центрах, не можуть собі дозволити жодних пожертв, як і їхні сім’ї. 

Благодійні проєкти

Реабілітація. У наших центрах ми проводимо духовно-соціальну реабілітацію. Як я вже сказав вище, це не про заміщувальну терапію. Ми допомагаємо людям подолати свої залежності, повернутися в суспільство. Ми не полишаємо людину й після того, як вона чи він стали випускниками центру. Супроводжуємо їх далі по життю. Можна сказати, що це вже певна спільнота, де люди спілкуються, обговорюють важливі питання і куди завжди можна звернутися, якщо у вас якісь проблеми. 

Годуємо безхатьків. Щотижня ми виходимо на площі та вокзали, щоб роздавати їжу цим людям. Якщо серед них є алко- чи наркозалежні й вони хочуть змінити своє життя, то ми запрошуємо їх на реабілітацію в наші центри. Серед керівників центрів є колишні безхатьки, які захотіли змінити своє життя, а ми були поруч, щоб їм допомогти. Сьогодні це чудові управлінці. 

Відвідування літніх людей. Намагаємось їх підтримувати, організовуємо для них дозвілля. В період пандемії розвозили їм їжу та все необхідне додому. 

Допомога дітям. Допомагаємо дітям із ДЦП та іншими захворюваннями, проводимо заходи для них. Також закуповуємо для дітей усе необхідне, щоб вони могли піти в школу вчитися: рюкзаки, канцелярію. 

Тюремне служіння. Відвідуємо ув’язнених у тюрмах, допомагаємо їм пережити цей непростий час. Якщо в когось із них є залежності, то ми  запрошуємо їх після звільнення прийти в наші центри. 

Допомога армії. В нас є військові капелани, й ми передаємо через них продукти та інші необхідні речі нашим військовим на фронт. 

Як вплинула на вашу благодійну діяльність пандемія? 

Це, безперечно, подія світового масштабу, але на нас вона не вплинула дуже сильно. Стало більше перевірок від правоохоронних органів. Стали більш пильними й ми. Наприклад, коли до нас у центр приходить людина, то ми її завжди обстежуємо на наявність хвороб, робимо флюорографію, щоб вона не наражала на ризик інших людей, які перебувають у центрі. Ми робили це й раніше, але зараз ще більш уважно перевіряємо людей.

Якщо говорити про кількість людей у центрах, то за рік пандемії їх кількість у середньому зросла на 250 осіб, порівняно з попередніми роками. 

 

Що за люди займаються благодійною діяльністю у спілці?

Більшість із цих людей — колишні алко- та наркозалежні. Вони вже багато років тому перемогли всі свої погані звички, пройшли через наші центри, повернулися в суспільство та прекрасно в нього вписалися. Це люди, які є дуже чемними, вірять у Бога. Багато хто з них має декілька дипломів про вищу освіту. Вони займаються тією діяльністю, яка цікавить саме їх. Їм є з чого вибирати, бо напрямів у нас декілька. Тут можна пригадати фрагмент із Біблії, де Господь говорить, що ми маємо служити іншим тим даром, який маємо самі, й тим, що в нас добре виходить. Ми намагаємося рухатись у цьому напрямку. 

Але в нас працює й чимало людей, які не мали досвіду вживання наркотиків. Для нас усе ж пріоритетом є певні вміння людини. А оскільки спілка є дуже великою, то потрібно працювати одразу в декількох векторах: юридичному, медійному тощо.

Як до вас долучитися? Чи можуть це зробити люди з іншими релігійними переконаннями або зі світським світоглядом?

Звичайно, ми відкриті для всіх. Головне, щоб було бажання допомагати ближньому. Ми не відбираємо людей за релігійною ознакою — чи то йдеться про роботу в центрі, чи про початок реабілітації.  

Нещодавно ми брали участь в акції «Шлях незалежних», це було декілька подій у різних містах України. Під час акцій ми активно та дружньо спілкувалися з греко-католиками, православними, баптистами, п’ятидесятниками. Тому міжконфесійна комунікація для нас — це велика цінність. 

Якщо говорити про комунікацію та долучення до благодійної діяльності, то в кожної організації, яка входить до нашої спілки, є свої соціальні мережі. Можна зв’язатися з ними там. Зараз ми працюємо над створенням офіційного сайту самої спілки. 

Який відсоток людей-учасників центру повертаються до звичайного життя після реабілітації?

Це дуже болюче питання. Як би ми того не хотіли, але зараз приблизно 12-15% від тих, хто до нас звертається, починають нове життя. За рік це десь 400-600 людей. Не всі можуть пройти цей шлях до кінця.

Люди помиляються, якщо вважають, що в центрі можуть повністю вилікуватися. Центр — це лише початок шляху. А основна його частина починається, коли людина виходить із центру в реальний світ, де не завжди є та атмосфера безпеки, яку ми для них створюємо, і де є дуже багато спокус. 

Тому в нас є групи підтримки для тих, хто вийшов із центру. Дуже важливо підтримати людей у цей час, тому що саме в ці моменти можуть статися рецидиви. 

Що таке благодійна діяльність для християнина? 

Хтось проводить для себе аналогію, що благодійність для християнина — це те саме, що й для громадянина виконати свій обов’язок перед державою. Я думаю, що це не зовсім так. 

Благодійна діяльність для християнина — це спосіб життя. Тут є дуже важливим поняття взаємодопомоги. Я не маю допомагати з розрахунку, але як я можу сподіватися на допомогу від когось, якщо сам нікому не допомагаю?

Як має ставитись християнин до людей з алко- та наркозалежністю?

Має ставитись так, як ставиться до самого себе. Якщо хочеться когось покритикувати, то спочатку потрібно поставити себе на місце цієї людини. Дуже часто критика після цього зникає. Це продовження тези про ставлення до інших, як до самого себе. І так потрібно робити кожного дня, з кожною людиною, яку зустрінеш, має вона якісь залежності чи ні. 

Я думаю, що одна з найбільших цінностей, які в нас є, — це створене Богом людське життя. Тому ми маємо його берегти та шанувати в собі та в інших.

Розкажіть про свій життєвий шлях. Як Ви прийшли до Бога та благодійної діяльності? 

Мені 35 років. Я народився в робочому містечку під назвою Макіївка, що в Донецькій області. Ріс у хорошій родині — і тато, і мама працювали. В мене ще є брат і сестра. Я грав у футбол і вчився в школі. Вже після того як я прийшов у церкву, я здобув вищу освіту, а зараз отримую другу — юридичну. 

З 9-го класу я почав вживати наркотики. Попервах це були легкі наркотики, потім трамадол, потім почав вживати ін’єкційні наркотики. Я потрапив у реабілітаційний центр, коли мені було 24 роки — майже 10 років я вживав наркотики. До цього батьки возили мене по різних наркологіях, в інші країни. Думали, що це допоможе мені. Але всі спроби були марними.  

Все змінилося, коли батько відвіз мене в християнський реабілітаційний центр при церкві «Нове покоління» у місті Дніпро. За 9 місяців я успішно пройшов реабілітацію. Я почав вірити в Бога, покаявся, ходив до церкви. Потім на пів року повернувся в своє рідне місто, займався там бізнесом. У Макіївці теж була наша церква, і я постійно ходив на зустрічі. 

Тоді я відчув, що моє життя йде якось не так, як потрібно. Дивлячись на це із сьогодення, я розумію, що з моїм серцем уже тоді працював Бог. Я ходив на роботу й почав усе глибше занурюватися в життєву метушню. Став рідше відвідувати зустрічі в церкві. Мені стало зрозуміло, що я можу повернутися до своїх старих звичок, до життя, яке не було життям, а одним великим стражданням. Одного дня я вирішив, що поїду в реабілітаційний центр та буду служити тим, хто там зараз перебуває. Я дуже вдячний за те, що під час моєї власної реабілітації мене багато чому навчили, й ці знання допомогли мені зробити правильний вибір. Тому я поїхав у центр, і мене там прийняли. Так почалося моє християнське служіння. 

Я був заступником голови організації в Дніпропетровській області, потім став її головою. Відвідуючи Біблійний коледж, я познайомився там зі старшим єпископом Андрієм Тищенком. Він запропонував мені створити спілку християнських центрів реінтеграції та адаптації та очолити її. Я поїхав у Харків, і там у мене 3-4 місяці був робочий випробувальний термін. Все було успішно, мені подобалося займатися цією справою. Я знав цю систему зсередини, знав, що можна й потрібно вдосконалити. Вже п’ять років я очолюю нашу громадську спілку, координую наш рух. 

Вісім років минуло відтоді, як я покаявся та покинув наркотики. Коли мене возили по наркологіях, то говорили, що я живий мрець, що залишилося мені недовго. Сьогодні в мене є сім’я: чудова дружина та двоє дітей. Я їх дуже люблю. Я без перебільшення можу сказати, що мені успішно вдалося інтегруватися в суспільство. 

Про те, що найбільше надихає у благодійній діяльності. 

Мене надихає кожна добра справа, навіть найменша. Також мене дуже надихає мій пастор і наставник.  Я завжди можу  з ним поговорити. Мене дуже надихає його особистий приклад, як він готовий завжди йти і робити добрі справи. Це дає сили рухатися далі.

Чи стикалися Ви колись із емоційним вигоранням? Що Ви порадите людям, які опинилися в такій ситуації, займаючись благодійною діяльністю?

Я думаю, що з вигоранням так чи інакше стикаються всі люди. Просто в кожного воно проявляється у свій, унікальний спосіб. 

Особисто я не можу сказати, що стикався з вигоранням. Звичайно, я іноді втомлююсь. Але є речі, які мене надихають, і все погане йде геть. Є ще така теза, яку я вважаю істинною. Це те, що людям, які колись були залежними, варто займатися соціальною роботою. Тут відбувається процес синергії. Ми допомагаємо іншим, але водночас і собі. 

Тому, коли я починаю відчувати, що скоро буде вигорання, то я ще більше активізуюся, й це мені допомагає. Продовження руху дозволяє мені горіти далі й не згасати.

Іншим людям я можу порадити робити більше добрих справ. Вони будуть мотивувати. Звичайно, у всіх нас своя історія, своя біологія та психіка, тому потрібно завжди дивитися на власні сили. Але потрібно робити те «більше», яке буде вашим. І рухаючись від однієї маленької перемоги до іншої, ви будете щасливими людьми. Не варто засмучуватися й опускати руки, якщо у вас із першого разу не вийшов глобальний задум. Якщо ви сьогодні змогли погодувати бездомного, а завтра привезли двох людей на реабілітацію, то це велика справа.  

На яких цінностях має розвиватися Україна?

Я думаю, що це мають бути християнські цінності. Все це є в молитвах, у текстах, у повсякденних практиках. Чогось унікального не потрібно, просто варто пригадати й виконати те, що й так є. 

Такі країни, як США, Німеччина, інші європейські держави, можуть нас приваблювати. Але чомусь ми забуваємо, що вони були побудовані саме на християнських цінностях. Візьмемо Німеччину після Другої світової війни. Саме християнські принципи та покаяння за те, що зробили їх предки, дозволило їм досягти успіху. 

Тому нам, в Україні, сьогодні потрібно ще більше актуалізувати християнські цінності. Якщо будемо вірити в Бога, то не будемо красти та ображати інших і зможемо краще ставитись одне до одного. Якщо буде це, то й Україна зміниться разом із нами.