Денний дитячий центр «Назарет» 

Метою або баченням Денного дитячого центру є підтримка дітей та сімей, які опинилися  у складних життєвих обставинах. 

Крім занять, які проходять у Дитячому денному центрі, де дітей навчають необхідних для самостійного життя навичок та проводять різноманітні гуртки, волонтери організовують літні табори та молодіжні конференції. 

Іншим напрямом діяльності є супровід та підтримка сімей, які потребують юридичної, психологічної чи матеріальної допомоги. 

«Назарет» функціонує при Реформатській євангелічній церкві Святої Трійці в Івано-Франківську. 

Про добрі справи розповідають Тетяна Ліщинська, директорка Денного центру «Назарет», та Ігор Ліщинський, пастор, директор благодійного фонду «Сарепта»

Історія виникнення 

 Усе почалося з церковних доброчинних  акцій, а саме з медичної, яку ми проводили в Івано-Франківську. Ми запросили лікарів, щоб вони безкоштовно оглядали людей, давали їм необхідні медикаменти. Під час акції ми познайомились із директором центру соціально-психологічної реабілітації дітей, тимчасово відлучених від своїх батьків із різних негативних причин. Він запросив нас до себе, щоб ми проводили уроки  для малечі.

Зібравши команду однодумців–християн, ми почали працювати з дітьми в тому центрі.  Хтось грав на гітарі та навчав співати різних пісень, хтось учив дітей рукоділлю, хтось проводив уроки з вивчення Біблії тощо. Досвід роботи з цими дітьми був унікальним для нас. Ми побачили те, чого не бачили раніше. Це кричуща проблема, яку суспільство не може вирішити. Ми відвідували цих дітей цілий рік. Вони вже знали, коли ми прийдемо, й дуже чекали цих занять.

Згодом рука Божа підштовхнула нас до ідеї створення дитячого центру для дітей та сімей, що опинилися в групі ризику або перебувають у складних життєвих обставинах.  

Наразі ми працюємо з дітьми від 6 до 16 років, більше концентруючись на розвитку та шкільному навчанні, а  з підлітками змінюємо фокус і більше приділяємо часу їхній підготовці  до дорослого життя. 

Головна ідея та цінності 

Головною ідеєю нашого Денного центру є попереджувальна робота з дітьми та сім’ями в кризових ситуаціях. Ми створили місце, де діти можуть розвиватись як фізично, інтелектуально, емоційно, так і духовно, відчуваючи безпеку, любов та підтримку. Також ми працюємо над тим, щоб заохотити місцеву громаду підтримувати сім’ї з дітьми, сприяти їхньому зміцненню. 

Наші цінності є християнськими та збігаються з цінностями Реформатської церкви. 

 

Що означає назва?

До 1939 року, коли ще Івано-Франківськ називався Станіславів, у місті діяв союз лютеран та реформатів, який очолював Теодор Цьоклер. Це був німецький пастор, який активно займався благодійністю. Він опікувався будинком для літніх людей, а також чотирма притулками для дітей-сиріт. Один із цих притулків мав назву «Назарет». Ми вирішили воскресити цю стару назву. Крім того, всі ми знаємо, що Ісус провів своє дитинство у місті Назарет. Наші діти дуже люблять слухати цю історію про Ісуса, жартують, що й він  колись теж ходив у наш центр. 

Джерела фінансування

Нас фінансують міжнародні місії, спільнота наших реформатських церков із різних країн, з інших міст України, наша церковна громада з Івано-Франківська, громадські організації та окремі люди.

Благодійні проєкти

• Дитячий центр «Назарет». Нині центр відвідує сорок п’ять дітей із нашого району. У центрі ми проводимо різноманітні гуртки, вчимо дітей  необхідним для самостійного життя навичкам. Ми допомагаємо дітям робити шкільне домашнє завдання, вчимо іноземних мов, проводимо творчі заняття. Для хлопців у нас є гуртки з фрезерування та конструювання, які проходять у майстерні. Там вони вчаться працювати з деревом та іншими матеріалами. Ще ми організовуємо різні тренінги, екскурсії, спортивні заняття, уроки з вивчення Біблії та займаємось музикою. Все це триває впродовж навчального року. 
• Літні табори для дітей.  Ми проводимо денні та наметові табори. Цього року ми вперше провели мовний табір, де діти вчили іноземну мову. Також ми проводимо молодіжну конференцію в Карпатах. На цей захід їде молодь реформатських церков зі всього світу, а також підлітки з нашого центру.
• Супровід сімей. Наразі ми працюємо з двадцятьма сім’ями. До цього напряму діяльності входять підтримка продуктовими пакетами чи засобами гігієни, консультації, юридична підтримка, покращення житлових умов, духовна чи психологічна підтримка, пошук коштів на лікування. 

Чи вплинула на вашу благодійну діяльність пандемія?

Перші декілька місяців ми не працювали взагалі. У 2020 році у нас зірвалося багато заходів та поїздок . Але через декілька місяців жорсткого локдауну ми відкрилися знову. Зараз ми маємо оптимістичний настрій, але в нас дійсно побільшало роботи, й перед нами постійно з’являються нові виклики, на які мусимо швидко реагувати. 

Були проблеми з роботою із сім’ями. Налагодити з ними співпрацю було дуже складно, й коли ми вже досягли значних результатів, люди через пандемію втратили роботу, повернулися до випивки. Зазвичай діти з таких сімей тікають від поганих звичок своїх батьків на вулицю, але тепер вони мали сидіти вдома й дотримуватись карантину. Тепер навіть школи не працювали. У більшості з цих дітей не було гаджетів для того, аби підключатися до дистанційного навчання. Якість навчання дуже сильно впала, ніхто не контролював, чи ходять діти на онлайнові уроки. Зараз ми активно працюємо з ними й проходимо пропущений у школі матеріал. У дітей дуже багато прогалин у темах за останні два роки. 

Що за люди займаються благодійністю в «Назареті»?

Крім нас двох, у нас ще є  волонтери. В минулому вони вже пройшли через наш Денний центр. Зараз вони дуже активні й хочуть усіма силами допомагати дітям. У нас є кухар, який готує для дітей їжу, є вчитель англійської мови. Є волонтер, який керує роботою майстерні. Також до нас приїжджають волонтери з інших міст, а інколи — з інших країн. Особливо великою є їхня підтримка під час проведення таборів. 

Чи можуть до ваших проєктів долучитися люди з іншими релігійними поглядами або ж зі світським світоглядом?

У нас дуже великий обсяг роботи й дуже мало рук допомоги. Ми раді фахівцям у будь-якій галузі, які можуть провести щось для дітей чи допомогти в таборі або у супроводі якоїсь родини. Звичайно, ця людина  обов’язково має бути християнином, вона має розуміти та поділяти наші цінності, розуміти, для чого робиться ця добра справа. 

Про те, що найбільше надихає у благодійній діяльності 

Напевно, це діти, з якими ми працюємо, — коли ти бачиш, що можеш бути корисним для дитини, що можеш позитивно вплинути на її майбутнє та теперішнє. Коли ти бачиш реальні зміни. Дитина може мати двійку з якогось предмету, а потім їй ставлять з нього десятку, й вона тішиться з того, а ми разом із нею. Дуже приємно, коли дитина з посмішкою на устах каже, що вона почуває себе щасливою в центрі, що тут їй добре, що тут про неї піклуються, що тут смачна їжа. Маленькі перемоги й успіхи дають дуже сильний поштовх та натхнення, щоб робити свою справу далі. 

Найбільше надихають найменші діти та діти, які вже вступають до вищих навчальних закладів. Уявіть собі, це ті молоді люди, які колись не хотіли вчитися. Ми робимо опитування серед дітей, які випускаються, про те, що таке «Назарет» для них, що він їм дав. Відповіді просто вражають! У такі моменти ти розумієш, що все, що ти робиш, не дарма. 

Чи стикались Ви колись з емоційним вигоранням, займаючись благодійністю? Що Ви порадите людям, які опинилися в такій ситуації?

У цій роботі емоційне вигорання гарантоване кожному. Адже тут не йдеться про те, щоб розповісти дитині біблійну історію чи пограти з нею у гру. Ти береш на себе відповідальність та займаєшся цими дітьми майже цілодобово, ти завжди маєш бути на зв’язку, ти змушений віддавати більше, ніж береш. 

Щоб уникнути вигорання, потрібно навчитися працювати, взаємодіяти та спільно підтримувати одне одного в команді. Слава Богу, що в нас така команда є. В мене особисто вигорання відбувалося нещодавно. Напевно, це пов’язано з пандемією. Та я багато розмовляла з іншими людьми, які теж займаються благодійною діяльністю. Мені це допомогло, я всім це раджу: поїхати в гості, обмінятися досвідом, поговорити про те, які в кого проблеми, зрозуміти, що ти не один, хто стикається з такою ситуацією. Це додає тоді сили й упевненості.

Чим є благодійна діяльність для християнина? 

Це обов’язок і заповідь для християнина. Сироти, вдови та бідні мають бути під опікою громади та церкви. Це відповідальність кожного християнина. Віра проявляється в добрих справах, у любові, яка спрямована на когось іншого. Не можна залишатися байдужим до ближніх, які потребують нашої допомоги. В книзі Йова ми бачимо, як він виправдовується тим, що ніколи не відвертав очей від потреб сиріт, не обманював удів, давав їм одяг, годував їх зі свого столу. Іншими словами, він виконував свій обов’язок. 

Чи можемо ми знаходити біблійні сенси, в тому числі заклики до благодійності, в різних продуктах культури? 

Безперечно. Звичайно, ми маємо біблійні притчі, й нам потрібно до них звертатися й загалом шанувати сакральні тексти, але ми не повинні відвертатися й від чогось іншого, що може мотивувати нас робити добрі справи. Для нас це, наприклад, кінематограф. 

Перший улюблений фільм — це італійська стрічка під назвою «Джузеппе Москаті: Любов, що зцілює». Там розповідається про двох лікарів: перший віддав себе, допомагаючи іншим людям, рятуючи їх, а другий збагатився на хворобах інших. Мені подобається цей фільм, бо там кожному християнину подано чудовий приклад для наслідування. 

Другий — це стрічка «Хористи». Там розповідається історія про притулок для хлопців, яких дуже жорстко виховували, робили їх злими на цей світ. Одного дня в них з’явився учитель, який організував шкільний хор та спробував змінити систему. 

Яким навичкам необхідно навчити дитину-сироту чи соціального сироту для повноцінної інтеграції в суспільство? 

Найперше — це побороти свою лінь. Діти з проблемними батьками дуже часто наслідують їх спосіб життя і сподіваються лише на соціальну допомогу. Це повністю вбиває в них самостійність та ініціативність. Тому потрібно навчити дітей бути працьовитими та вміти боротися зі своєю лінню. 

Також це відповідальність — за своїх майбутніх дітей, за свої вчинки. Діти мають розуміти, які наслідки будуть мати їхні дії. 

А ще це чесність — до себе та до інших людей. Діти мають уміти довіряти іншим, щоби спокійно співіснувати з ними в суспільстві. 

Діти мають уміти заробляти гроші та правильно їх витрачати. 

Потрібно навчити дітей мріяти та ставити собі амбітні цілі. 

Наскільки серйозною є проблема з дітьми-сиротами та соціальними сиротами в Україні? Що ми можемо зробити, щоб покращити цю ситуацію?

У 1991 році в Україні було 14 мільйонів дітей, зараз у нашій країні живе 7 мільйонів дітей. Із них 106 тисяч є сиротами й живуть в інтернатах: 6 тисяч – це повні сироти, а 100 тисяч мають хоча б одного з батьків. Інші 600 тисяч — це діти, які перебувають у групі ризику й скоро можуть поповнити лави сиріт. 

В Україні  є проблеми з дітьми-сиротами, а саме — це проблеми з батьківством.  Молоді люди  не хочуть брати  на себе відповідальність, не усвідомлюють цінності сім’ї, не мають мудрості чи елементарних знань, як виховувати дітей, не мають можливостей, аби турбуватись про них. Цю ситуацію  потрібно змінювати.  Водночас у країні багато сімей, які пройшли через розлучення, статистика говорить, що кожна друга сім’я — без батька. Це впливає на дітей та формує в них хибні  моделі сім’ї. Часто дітей виховує навіть не мати-одиначка, а бабуся, бо мати поїхала на заробітки в Європу. Згодом, коли ці діти виростають, то історія повторюється, бо в дитинстві ці діти не мали хорошого прикладу для наслідування. Хтось спокійно віддає свою дитину в інтернат і не відчуває жодних докорів сумління.

Якщо ми хочемо це змінити, то нам як суспільству потрібно змінити своє ставлення до сім’ї. Потрібно, щоб батьки усвідомили як відповідальність за своє життя та свої дії, так і за життя своїх дітей.  Потрібно зараз вплинули на якнайбільшу кількість дітей у групі ризику, щоб їхні діти жили щасливо, в повній сім’ї. Фактично, це те, чим займається наш центр, але нам потрібно більше таких центрів або інших ініціатив, які змогли б покращити ситуацію. 

На яких цінностях має розвиватися Україна?

На заповідях Божих. Подивімося на те, як у нас люди їздять по дорозі, й на те, як люди обкрадають одне одного.  У першій ситуації вони не виконують заповідь не вбивати, адже не дбають ні про своє життя й здоров’я, ні про життя й здоров’я своїх ближніх. Через це маємо багато жахливих аварій. Так само й у ситуації із заповіддю не красти. Її виконання розв’яже багато наших проблем. 

Я думаю, якщо Україна буде знати та виконувати заповіді Божі, то у нас багато чого кардинально покращиться. Цінностями та заповідями має керуватися кожна конкретна людина. Нам як суспільству потрібно спробувати їх виконати. Слідування цим заповідям призводить до процвітання. Тоді не буде інтернатів, люди будуть більше всиновлювати дітей, а згодом сиріт стане набагато менше.