Громадська організація «Сафія»

Членкині громадської організації «Сафія» уже впродовж кількох років годують бездомних в одному з парків Запоріжжя. У «Сафії» розповідають, що найскладнішим був початок, коли ніхто з них не знав, що потрібно робити. Проєкт «Нагодуй голодного» працює вже третій рік і впевнено дивиться в майбутнє.
«Сафія» була створена у 2018 році та об’єднує мусульманок Запоріжжя й інших небайдужих. Організація значну увагу приділяє благодійності, просвітництву, навчанню жінок, а також просвітницьким заходам, які мають на меті познайомити людей з ісламом та розвіяти стереотипи щодо нього.

Про добрі справи розповідає Танзіля Іса, голова жіночої організації «Safia», яка об’єднує мусульманок Запоріжжя

Історія виникнення

«Safia» — це жіноча організація, яка об’єднує мусульманок Запоріжжя. Зареєструвалися у 2018 році. Від самого початку задумували «Safia» як жіночу організацію. Тому що в ісламі є певні особливості, коли жінки почувають себе вільніше в жіночому колективі. Так їм комфортніше провадити якусь діяльність. Попри ці особливості зареєструвались у статусі звичайної громадської організації. Восени 2021 року ми будемо святкувати три роки.

До 2018 року ми працювали при «Ісламському культурному центрі в Запоріжжі». Уже тоді реалізовувалося багато різних проєктів. Ми працювали всі разом, однією великою командою. Ідею жіночої організації ми виношували певний час і в 2018-му просто реалізували те, що задумали раніше.

Що було до 2018 року?

До 2014 року ми працювали в Донецьку. Особисто я — за напрямом просвітницької діяльності, реалізовувала благодійні проєкти. Але все це було переважно на рівні нашої громади: збір продуктових пакетів, адресна допомога тощо. Уже тоді ми хотіли зареєструвати жіночу організацію, але не встигли. У 2014 році нам усім довелося залишити Донецьк зі зрозумілих причин.

Далі був переїзд та період адаптації. Через нього, напевно, проходять усі переселенці. Певний час ніхто взагалі нічим не займався. Але ми відвідували різні події, які організовували міжнародні організації, й це нас трохи розбурхало.

Тож після недовгого періоду тиші ми знову відновили діяльність. Ми доєдналися до жінок, які робили проєкти в мечеті Запоріжжя. На початку це були переважно лекції просвітницького характеру. Наш основний напрям діяльності — це робота з жінками: розмовляємо про права жінок, про їхню свободу та безпеку, про жінок та іслам. Окрім цього, наша діяльність — це ще й боротьба зі стереотипами. Мусульмани, на жаль, не завжди добре знають свою релігію, тому треба працювати і в цьому напрямку, щоб у житті людей не відтворювалися певні незрозумілі міфологеми. Також ми займалися організацією свят та дозвілля. Теж переважно для жінок. До нас часто звертаються жінки за порадою або коли йдеться про якісь особисті проблеми. Ми допомагаємо, можемо залучити до розв’язання проблеми імама.

Що означає назва «Safia»?

Safia перекладається як «чиста». Ми збиралися всім колективом і дуже довго обговорювали назву, яку нам варто взяти. Були дуже різні пропозиції. Але ми хотіли, щоби ця назва не різала вухо українцям, а її зміст безпосередньо асоціювався з нашою діяльністю.

Які головні цінності «Safia»?

Свобода, відповідальність, захист прав, свобода совісті. Насправді, це цінності, на яких стоїть усе українське суспільство. Ми навряд чи пропонуємо щось нове. Є цінності, які є особливо важливими для нас як для мусульман. Це збереження сім’ї та адаптація й інтеграція мусульман в українське суспільство. Ми дуже зацікавлені в тому, щоби цей процес відбувався максимально комфортно для обох сторін. Щоби це був спільний рух, де ми всі разом. Слава Богу, в державі Україна ми можемо вільно сповідувати свою релігію та жити згідно з нашими цінностями. Дуже важливо, щоби мусульмани, які приїжджають сюди, дотримувалися тих цінностей, які є тут. Це запорука їхнього перебування в Україні.

Як Ви прийшли до благодійної та волонтерської діяльності?

У мене завжди була думка, що хочеться допомагати іншим, але щоби ця твоя діяльність не викликала в тебе самої жодних сумнівів. Можливо, твоя допомога — це взагалі те, що робить людям у перспективі ще гірше, ніж є зараз. Коли я просто віддаю комусь гроші, то не знаю, на що вони підуть, — на хліб чи на випивку. А коли я даю комусь порцію їжі, то бачу, що відбувається й що це те, що людині справді потрібно.

Тому мені та іншим учасницям «Safia» дуже важливо зробити свій внесок у розв’язання проблем, із якими люди стикаються кожного дня. Це моя думка й думка дівчат, а також тих, хто нам допомагає.

Історія проєкту «Нагодуй голодного»

Це один із наших благодійних проєктів. Ми годуємо безхатьків. Проєкт почав систематично працювати з 2019 року. З ним узагалі все було дуже цікаво. Від початку ми з’ясували, що найбільшою проблемою для нас є не їжа, а наявність місця, де можна було б цю їжу роздавати. Перші рази були комічними. Ми з великими торбами бігали за безхатьками по всьому вокзалу. Вони дуже боялися. Думали, що хтось прийшов їх виганяти. Через деякий час ми почали годувати безхатьків разом з однією організацією, але це було лише декілька разів і не стало чимось постійним. Потім ми звернулися до київської благодійної організації «Без дома». Я запитала в них, чи знають вони когось із Запоріжжя. Вони дали контакти однієї жінки. Ми познайомились із нею й домовились, що її група буде годувати людей щовівторка, а ми — щосуботи. Тепер ми робимо це постійно. Безхатьки дуже болісно реагують на будь-які зміни в графіку, бояться, що ми перестанемо приходити. Тому було дуже важливо побудувати стабільний графік. Та й я не можу уявити, що в один день ми прийдемо до них і скажемо, що це остання роздача.

Зазвичай на роздачу нас приходить десь десятеро. Ми міняємось, і в наступний раз приходить хтось інший. Також до нас долучаються студенти-іноземці. Ще до того, як ми приїжджаємо, вони говорять із безхатьками. Просять їх дотримуватися карантинних норм, роздають маски. Для нас дуже важливо, щоб усе проходило безпечно.

На жаль, у березі 2020 року, коли був перший локдаун, ми змушені були зробити перерву. Потім було дуже складно відновити роботу. Але ми це зробили й поки не збираємось брати жодних перерв. Зараз ми готові до всього. Перед кожним заходом роздаємо учасникам маски та антисептики. Усе відбувається на вулиці, на відкритому просторі. Це трохи безпечніше. Локація, де ми роздаємо їжу, — це площа, яка розташована в парку Запоріжжя-2. Там можна з усіма карантинними вимогами й досить зручно всіх розмістити.

Зазвичай улітку кількість людей, що до нас приходять, зменшується до трьох десятків — усі кудись їдуть. Літом 2021 року все було інакше. І тепер до нас зазвичай приходить 80 – 85 людей.

Хто фінансує проєкт?

Найперше, це ми самі, ті, хто їздять на роздачі. Але ми не одні. У нас є дуже багато охочих допомогти, й роблять вони це на постійній основі. Нам переказують гроші, навіть студенти. 100 гривень — це теж дуже важливо. Є один чоловік, який щотижня привозить нам хліб. Хтось допомагає чимось іншим. Самі ми б не могли впоратися. Особливо зараз, коли кількість безхатьків та літніх людей, які приходять до нас, збільшується.

Що Вас найбільше надихає у Вашій діяльності?

Робити те, що робимо ми, дуже непросто. Хтось може навіть подумати, що такі речі взагалі не надихають. Найперші рази, коли ми роздавали їжу в межах «Нагодуй голодного», були дуже складними. Насамперед, морально. Як для мене, так і для дівчат. У нас у всіх були якісь свої ідеалізовані очікування. Якщо подивитися на наші звіти в соціальних мережах, то може спочатку здатися, що все так чудово і прекрасно: усі беруть їжу, а потім одразу йдуть та змінюють своє життя. Але це тільки один бік. Попервах було дуже складно звикнути до того, що люди, яким ти допомагаєш, можуть по-різному реагувати на твої дії, що в деяких із них свій лексикон, світогляд. Після того ми дуже детально проговорювали наш досвід у групі, ділилися переживаннями та спостереженнями. Багато дівчат казали, що під час роздач вони почувалися кепсько.

Останнім часом дуже сильно змінився контингент людей, які приходять за їжею. Зараз серед них дуже багато стареньких. Це не безхатьки, у них є, де жити. Але, на жаль, на їжу їм не завжди вистачає. У нашій групі це спричинило дебати про те, кому ми маємо допомагати насамперед. Через усе це люди дуже втомлюються. Крім цього, благодійна діяльність забирає чимало часу. І коли теоретично ти можеш відпочити у вихідний, то за планом, який попередньо готуєш, твій вихідний присвячений іншим людям.

Але є такі моменти, коли ти усвідомлюєш, що воно того варте, коли до тебе підходить чоловік і каже: «Без ваших роздач я б не пережив цю зиму». Так, ми приїжджаємо не кожного дня. Але людині вистачало й одного дня на тиждень, щоби пережити непростий час. У такі моменти перехоплює подих. Ще зранку ти думаєш: «Навіщо я туди йду? Я так утомилась. Кому це взагалі потрібно?» Але вже по обіді твій світ зовсім інший!

У просвітницькій діяльності мене найбільше надихають розмови з молоддю. У цій сфері я працюю вже 20 років. Дуже цікаво спостерігати за тим, як у молодих дівчат-мусульманок змінюються погляди на світ. Це стосується й укладу життя, і планування майбутнього. Це мене дуже сильно надихає. А ще змушує тримати себе в тонусі, завжди дізнаватися щось нове для того, щоби розуміти молодь та її проблеми.

Чи складно зараз знайти порозуміння між молодшим та старшим поколіннями?

Ні, не важко. Але буває складно усвідомити, що ти маєш на деякий час відійти вбік і спостерігати за тим, що роблять молоді люди. Дорослі часто впевнені, що все знають, що їхні поради можуть усе швидко вирішити. Але набагато цікавіше дивитися, що молодь сама придумає. Іноді це набагато креативніші рішення.

Якщо ми даємо молодшому поколінню простір для свободи та творчості, то тоді набагато простіше налагодити діалог і знайти порозуміння. У патерналістичних моделях спілкування, які існують і сьогодні, це значно складніше або й узагалі неможливо.

Чи стикалися Ви колись з емоційним вигоранням під час своєї благодійної діяльності й що порадите робити тим, хто опинився в такій ситуації?

Воно було раніше і є зараз. З цього стану досить складно вийти. Одна проблема нашаровується на іншу. Досвід переїзду накладається на буденні справи, коли ти біжиш кудись уперед і навіть не встигаєш озирнутися навколо. З такою проблемою стикалися й мої знайомі, й волонтери. Зараз ця тема активно досліджується психологами. За їхніми даними, такі проблеми можуть мати дуже серйозні наслідки, адже людина перебуває в жахливому стані, а усвідомити той факт, що їй потрібна допомога, не може.

Я вірянка. Для мене завжди був дуже важливим духовний зв’язок із Богом. Переїзд показав мені, що дуже легко опинитися одній у цьому світі. Але Бог тебе ніколи не залишить, щоби там не сталося. Це дає мені сили.

За освітою я психолог, тому розумію, як важливо звертатися до спеціалістів, коли маєш проблеми. Зараз я сама проходжу терапію. І якщо хтось із дівчат з організації опиняється в ситуації, коли самостійно не може впоратися з проблемою, я теж раджу їм звертатися до професіоналів. Усе це ніяк не суперечить релігійним поглядам. Останнім часом ми почали проводити терапевтичні гуртки для нашої волонтерської групи та всіх, хто нам допомагає. Там можна висловитися, поділитися своїми проблемами. Але якщо людина в дуже поганому стані, треба обов’язково звертатися по кваліфіковану допомогу.

Звідки беруть своє коріння стереотипи та стереотипи про мусульман зокрема? Що потрібно робити, щоби люди мали ширшу картину світу?

У нашому суспільстві дійсно є стереотипи. Але вони існують не лише серед українців-немусульман. У мусульманських громадах є люди, які дотримуються більш консервативних поглядів, ніж інші. У такій світоглядній картині жінка, наприклад, перш за все, асоціюється з домашнім затишком та доглядом за дітьми. Ми в «Safia» не дуже поділяємо такі погляди. Навіть якщо винятково жінка займається вихованням дітей, то варто пам’ятати, що жінка з освітою виховає їх набагато краще. Тому стереотипи є й серед деяких мусульман.

Нас іноді запитували про те, навіщо ми ходимо роздавати їжу безхатькам. Чи взагалі годиться жінкам-мусульманкам займатися такими справами? Різні чоловіки говорили, що це для нас дуже небезпечно, що там багато п’яних безхатьків. Але, наприклад, наші чоловіки завжди нас підтримували в нашій діяльності, й у них ніколи не виникало сумнівів щодо її правильності. Вони нам допомагають на роздачах, ми робимо добру справу разом.

На наших освітніх заходах ми говоримо про роль жінок в історії ісламу. Якщо взяти деякі з висловлювань пророка Мухаммада, то вони були зовсім незвичними й часто не зрозумілими для його сучасників. Він говорив, що жінка має бути присутньою на молитві, на святкових заходах, має слухати проповідь. Уже тоді жінки, можна сказати, опікувалися лазаретами. Тобто вже за Мухаммада жінки були активними учасницями мусульманської громади.

Стереотипи є й через те, що деякі жінки-мусульманки обирають більш консервативний спосіб життя, де значно більше важать хатні справи та догляд за дітьми. Це вибір кожної людини, який я розумію й поважаю. Але для мене важливо, щоби не було нав’язування, щоби жінка самостійно приходила до таких думок. Без жодного примусу й тиску. Якщо хтось буде щасливий, обравши таке життя, я буду тільки радіти за них. Але і про свої погляди я забувати не буду. Просто в мене пріоритети інші. Мені подобається, коли чоловік і жінка можуть порівну поділити між собою обов’язки. Коли чоловік каже, що підтримує свою жінку, то це мають бути не лише слова, але й усвідомлення великої відповідальності. Коли немає чоловічої та жіночої роботи, а коли є наша робота. Навіть у хадісах пророка Мухаммада було сказано, що він сам за собою доглядав, що це не була робота лиш його дружин. Проте з часом такі незручні для когось моменти забуваються.

Щодо стереотипів про мусульман серед інших громадян, то й вони, на жаль, є. Дівчата, які до нас приходять, розповідають історії зі свого життя. Наприклад, коли на занятті в університеті починається дискусія й викладач говорить одній із наших дівчат: «А чого ти говориш? Ти ж ніби маєш просто сидіти й нічого не заперечувати, коли хтось говорить. Я старша людина, ти маєш поважати мене». Але те, як ми це сприймаємо, залежить багато в чому й від нас самих. Якщо є сили, то ти просто смієшся і йдеш далі, а якщо сил немає, то, скоріш за все, і твоя реакція буде іншою.

Слава Богу, зараз таких випадків значно менше, ніж було колись. Бо тоді мусульмани дійсно вважалися якоюсь екзотикою. Іноді доходило до того, що люди, не соромлячись, підходили фотографуватися на фоні нас. Також могли розмовляти про вас у третій особі, коли ви стоїте зовсім поруч. Зараз уже такого немає. Здебільшого громадяни вже не дивуються. Вони знають, хто є хто, і є значно освіченішими. Крім виховання, це залежить і від самої людини. Наскільки вона допускає інакшість інших у своєму оточенні.

Хто є учасницями організації?

У нас є люди різного віку. Найбільше в нас студенток і молодих дівчат до 25 років. Але є й дорослі люди. Хтось може просто купити продукти й передати їх нам. Усе залежить від того, що ми робимо. Якщо буде якесь дуже складне завдання, то ми попросимо про допомогу, й до нас приєднається велика кількість людей. Включно зі старенькими. Але поки таких завдань немає, ми не залучаємо всіх-всіх-всіх.

Чи можуть до Вас долучитися люди зі світськими переконаннями?

Ми відкриті для всіх. Дуже раді допомозі. Усі наші заходи є відкритими. Немає такого, що це якась тусовка для своїх. Людину, яка готова робити добрі справи разом із нами, ми завжди раді бачити.

На яких цінностях має розвиватися Україна?

Мені здається, що після 2014 року не можна не усвідомити, що нашими головними цінностями є свобода та розуміння один одного. Я вітаю всі заходи, які роблять нас ближчими до Європи. Але завжди треба пам’ятати, що Україна має йти своїм шляхом, ні від кого не залежати. Ми маємо розквітнути. У нас іще дуже багато чого не реалізовано. Усе залежить від нас із вами. Від нашої доброти та терпеливості. Ми маємо бути добрими, цінувати свободу та ухвалювати такі рішення, які дадуть змогу державі краще розвиватися та допомагати всім своїм громадянам.

Хто ми? 

Громадська організація «Сафія», яка об’єднує громадян на основі спільності інтересів. Головною метою організації є задоволення та захист законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів своїх членів. 

Чого ми прагнемо?

Сприяння встановленню та розвитку зв’язків, обмін досвідом та впровадження різноманітних форм співпраці з іншими об’єднаннями громадян.
– Сприяння духовному, культурному та фізичному розвитку населення в Запорізькій області, пропагування здорового способу життя.
– Сприяння реалізації програм та заходів, покликаних підвищувати роль та статусу жінки-матері, сім’ї, захисту материнства та дитинства.
– Сприяння підвищенню рівня освіченості членів організації в питаннях захисту законних прав та інтересів.
У своїй діяльності організація є незалежною від державних, політичних, громадських, приватних організацій та установ. 

Як до нас долучитися? 

Напишіть нам у соціальних мережах. Ви можете доєднатися до наших благодійних акцій або запропонувати проведення таких акцій у форматі партнерства. Наш Instagram та Facebook.

Як дізнатися про нас більше?

Напишіть нам у соціальних мережах. Ви можете доєднатися до наших благодійних акцій або запропонувати проведення таких акцій у форматі партнерства. Наш Instagram та Facebook.

Поділитись:

Share on facebook
Share on linkedin
Share on twitter
Share on email

Інші історії: