Мережа «Елеос-Україна»

Мережа «Елеос-Україна» покликана розвивати соціальне служіння Православної церкви України. «Елеос-Україна» здійснює широкий спектр доброчинної роботи: паліативна допомога, робота з пенітенціарними закладами, військовими капеланами, безоплатне транспортування для важкохворих дітей, соціальний супровід та робота з ЛЖВ (людьми, які живуть з ВІЛ), допомога людям у складних ситуаціях.

Про добрі справи розповідає Сергій Дмитрієв, голова правління «Елеос-Україна», військовий капелан

Елеос-Україна: історія виникнення

Організацію було зареєстровано в липні 2014 року. Це відбувалося з благословення патріарха Філарета з тоді ще УПЦ КП. Я є одним із засновників новоствореного Синодального управління соціального служіння і благодійності. Спочатку був головою, але потім став заступником. Адже очолювати Синодальне управління може тільки єпископ. Так головою став тоді архієпископ, а зараз митрополит Донецький і Маріупольський Сергій (Горобцов), який і дотепер очолює цю структуру. На мене ж було покладено обов’язки з розбудови цього управління. 

Ми розуміли, що церковну структуру не може фінансувати держава чи міжнародні донори, поки вона є релігійною організацією. Тому ми створили мережу громадських об’єднань «Елеос-Україна» — за схожою схемою «Карітас». Нині в нас уже є дванадцять зареєстрованих відділень, які  є офіційними представниками тоді Синодального управління соціального служіння Київського патріархату, а зараз — Православної церкви України. 

Головна ідея 

Наша організація існує для того, аби розвивати соціальне служіння та виконувати різні соціальні проєкти церкви. Крім цього, «Елеос-Україна» працює не тільки всередині ПЦУ і вчить священників, але й співпрацює з іншими релігійними громадами. Тому міжконфесійна діяльність теж є дуже важливою для нас. 

Що означає назва «Елеос»?

Це слово має особливе значення у православних церквах. Ελέος (Елеос) походить із грецької та перекладається як милість, милосердя, співчуття. Якщо організація має таку назву, то значить, заснована православною церквою для соціальних потреб. Такі самі організації існують у Польщі, Греції, у країнах Північної Африки. Ми спеціально не перекладали назву українською, бо хочемо приєднатися до світової православної спільноти — щоб у ній усі знали, що в нас теж є соціальна служба.   

Бізнес-школа для жінок-ВПО та “Я знаю, ти можеш”

Напрями діяльності 

У нас дуже різнобічна діяльність. Серед основних напрямів: допомога хворим, паліативна допомога, робота з пенітенціарними закладами, з військовими капеланами, соціальний супровід, робота з людьми, які мають ВІЛ, тощо. У нас дуже багато проєктів.

Навчаємо священників та семінаристів, що таке соціальна робота й соціальне служіння. Ми вчимо їх, як писати проєкти. В кожному з регіонів є свої виклики та потреби. Ми намагаємося працювати там, де зараз суспільству потрібна найбільша допомога. Якщо зараз це внутрішньо переміщені особи, то робимо щось для них. Почалася пандемія — зробили окремий проєкт про подолання наслідків коронавірусу. 

Джерела фінансування 

На нашому сайті представлено фінансові звіти за всі роки. Ви можете з ними ознайомитися.   

Зараз ми не отримуємо якогось окремого фінансування з церковних грошей. У нас є невелике фінансування від митрополита. Це приблизно 20 тис. гривень на місяць. Загалом у наших офісах по всій Україні ми маємо сорок працівників. Вони отримують заробітну плату з проєктів, які фінансують благодійні фонди. Це такі організації, як міжнародний фонд «Відродження», ЮНІСЕФ, Глобальний фонд боротьби зі СНІДом та інші. Ми отримуємо кошти від посольств Литви, Німеччини, Канади, США, Швеції. Також десь 30 % допомоги до нашого бюджету надходить від приватних донорів.

У нас невеликий бюджет — майже 7 мільйонів на рік. Але ми бачимо постійний розвиток. Ми починали взагалі з 20-30 тис. гривень. Кожен рік наш бюджет стрімко зростає. Ми постійно пишемо нові проєкти. Перед нами стоїть виклик — повернути довіру наших парафіян. Щоби вони почали фінансувати соціальне служіння нашої церкви. 

У нас є мрія. Якщо ми кажемо, що в нас 12 мільйонів парафіян, то це означає, що ми можемо мати 12 мільйонів гривень на рік. Це великий бюджет, який би нам дуже допоміг. Арифметика — річ проста. 

Шелтер святої Ольги

Благодійні проєкти «Елеос-Україна»

Оскільки проєктів у нас було і є дуже багато, то на початку розкажу про ті, які ми зробили в 2021 році. 

У восьми областях України ми роздали продуктових наборів на суму 50 тис. євро. Профінансувала це німецька організація «Іоанніти». Наприкінці серпня — на початку вересня ми знову будемо роздавати ці набори. Але цього разу вже на 12 тис. євро. Вони дістануться малозабезпеченим людям, які під час коронавірусної кризи залишилися без роботи, пенсіонерам. Також у нас працює чотири благодійні їдальні.

Мобільна амбулаторія. Вона безкоштовно перевозить дітей з одного міста в інше й навіть в інші країни. Транспортування важкохворої дитини, наприклад, з Києва до Житомира, коштує приблизно 7 тис. гривень. А ми возимо дітей з Києва до Варшави та назад. Абсолютно безкоштовно. Зараз плануємо купити другу машину для таких перевезень. Цим займається Роман Холодов із соціального служіння Київської митрополії. Вони також годують безхатченків. За нашими підрахунками, за місяць ми годуємо приблизно 3 тис. людей. Можливо, це одні й ті самі люди, але вони отримують гарячі обіди та допомогу постійно. 

Освячення оновленої стіни пам’яті

Цьогоріч ми відкрили шелтер святої Ольги для жінок та матерів із дітьми, які постраждали від домашнього та гендерно зумовленого насилля. Зараз там проживає чотирнадцять жінок та одинадцять дітей. Маємо вже п’ятеро випускниць нашого шелтеру. Вони почали нове життя, знайшли роботу. Це якісна та необхідна послуга, яку з наступного року буде фінансувати бюджет місцевого самоврядування. 

Також уже декілька років існує Всеукраїнська акція «Ранець доброти». Роздаємо канцелярію й допомагаємо школярам, які втратили своїх батьків у зоні бойових дій, багатодітним родинам військовослужбовців, дітям, які проживають у зоні ООС, «сірій зоні», переселенцям. 

Ми відремонтували три бібліотеки в зоні ООС. Тепер це своєрідні хаби для дітей. Ми подарували книжки, комп’ютерну техніку, провели Wi-fi. Діти почали постійно відвідувати там заходи. Ми допомагаємо за умови, що місцева громада буде активно працювати з молоддю. Щоб не просто ми відремонтували щось, але щоб там проходили гуртки, проводились якісь онлайнові трансляції, показ фільмів тощо. Робимо акцент на україномовному контенті. 

Для нас дуже важливою є міжконфесійна діяльність. Ми працюємо з мусульманами. Зокрема, й з кримськими татарами. Це різні види благодійної допомоги, проведення таборів та навчання. 

о.Сергій Дмитрієв із військовослужбовцями. Пасха

Чи вплинула пандемія на благодійну діяльність «Елеос-Україна»?

Для нас як для організації, яка постійно працює, будь-яка суспільна криза — це заклик до дії. Якщо в лісі горить пожежа, то пожежники її гасять, якщо хтось хворий, то лікарі починають лікувати хворобу. Ми, звичайно, починаємо більше працювати, але для нас це виклик, який ми приймаємо. Ми дуже сильно виросли за цей час. Про нас навіть написала служба новин BBC. 

Зараз ми працюємо над проєктами адвокації вакцинації, створюємо інформаційні кампанії про коронавірус. ПЦУ, в яку входить «Елеос-Україна», була першою релігійною організацією, яка зачинила на початку пандемії всі свої храми, ми виконували рекомендації МОЗу та дотримувались карантину. У нас була зустріч із Уляною Супрун, колишньою міністеркою охорони здоров’я. Вже багато років ми працюємо у сфері боротьби з ВІЛ/СНІД, туберкульозом, гепатитом. Пандемія стала нагодою використати набутий досвід. 

Я був у групі священників, яка першою поїхала примирити сторони конфлікту під час протестів у Нових Санжарах у лютому 2020 року. Ми зібрали робочу групу Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій та провели менторську підтримку й медіацію для всіх сторін конфлікту.

Роздача їжі в Маріуполі

Соціальне служіння. Його історія в Україні. Як на нього вплинув радянський період?

Соціальне служіння — це синонім соціальної роботи. Єдина відмінність у тому, що соціальне служіння ми розуміємо як соціальну роботу саме релігійних громад. Мотивація цих людей не є фінансовою, вони реалізовують своє релігійне служіння. Допомога й служіння людям — це наше покликання й наша мета. 

Історично соціальне служіння було дуже розвинене в Україні. Можна згадати феномен толоки або ж те, як бідним людям допомагали монастирі. При монастирях також часто були лікарні. Наприклад, так було в Михайлівському монастирі. Це була традиція, яка існувала багато років.

Радянська влада знищила всі релігійні установи. Змінився навіть контекст недільних шкіл. Чим раніше були недільні школи? Вони вперше з’явилися у Києві. Їх створили студенти університету святого Володимира (нині — КНУ ім. Тараса Шевченка) для дітей, які змушені були працювати вже з раннього віку, часто вже з 13-14 років. Ці дітлахи були неграмотними, в них не було часу на навчання. Саме студенти й священники викладали щонеділі основні дисципліни: математику, латину, літературу, грамоту. Тобто від початку була зовсім інша мета. Сьогодні, коли ми чуємо слово «недільна школа», то одразу думаємо, що це про поширення релігійного вчення. 

Тому зараз ми намагаємось усіма силами повернути довіру людей до церкви, в першу чергу як до соціальної інституції. Через радянський спадок багатьом зараз незрозуміло, а чому Церква взагалі цим займається. А насправді соціальне служіння є важливим елементом нашої діяльності.  Я часто жартую, що наша організація — це не якесь нове ГО, адже наша церква є найдавнішим ГО в нашій країні. Йому вже 1033 роки. 

 

Святий Миколай мандрує Україною

Розкажіть про Ваш життєвий шлях. Хто Ви за освітою? Як Ви прийшли до благодійної діяльності в «Елеос-Україна»? Що Вас до цього спонукало?

Я виріс у родині вірян. З дитинства в церкві. Я став священником у 1996 році. Все моє служіння було направлено на допомогу людям. З цього самого 1996 року я почав працювати з безхатченками. 

Коли я бачив несправедливість у церкві, то завжди говорив собі, що це потрібно змінити самому. Потрібно бути священником, якого я би мріяв бачити. Щоб до нього можна було зайти на чай, поговорити з ним. Щоби храм, де він служить, був відчиненим 24 години на добу 7 днів на тиждень. Щоб там завжди можна було отримати допомогу, якщо потребуєш. 

Я закінчував Київську духовну семінарію. Вчився у Херсонському державному університеті й здобув там ступінь магістра із соціальної роботи. Викладав в університеті на кафедрі соціальної роботи. Також закінчив школу соціальної роботи ім. професора Володимира Полтавця при Національному університеті «Києво-Могилянська академія». 

Також навчався на різних курсах по роботі з ВІЛ/СНІД-інфікованими. Є міжнародним консультантом по роботі з цим напрямком, а також із туберкульозом та гепатитом. Стажувався в Єльському університеті в Америці щодо надання допомоги військовим із посттравматичним синдромом. 

Почати благодійну діяльність мене спонукала одна ідея. У 2014 році мені було важливо створити в українській церкві саме соціальне служіння. Я бачив, чого нам не вистачало й що потрібно було змінити. Багато священників займалися соціальною роботою, але це не було комплексно. І коли я поїхав на зустріч із патріархом Філаретом, а потім — із митрополитом Епіфанієм, я запропонував їм план побудови соціальної служби — що ми будемо робити, які це дасть переваги церкві, які документи ми будемо видавати. Я отримав повну підтримку.

Нещодавно наша церква видала посібник, який зараз перекладається англійською мовою, для духовних шкіл та семінарій. Він має назву «Віра. Надія. Толерантність». Цей посібник розповідає, як потрібно працювати з ВІЛ-інфікованими людьми. Його якість визначала організація UNAIDS, він має її гриф. Це велика перемога, а також приклад того, як уперше у світі релігійна організація створила сучасну книжку про ВІЛ та як потрібно працювати з ВІЛ-інфікованими або уразливими до ВІЛ-інфекції. Ми працюємо з ВІЛ-інфікованими та часто стикаємося із ситуаціями необізнаності щодо захворювання та нерозуміння людей, що живуть із ВІЛ. Цей посібник створено, щоби простою мовою розповісти про хворобу та допомогти подолати стигму і дискримінацію ЛЖВ — людей, які живуть із ВІЛ. Це справжня революція у православній церкві. Ми отримали високу оцінку цього посібника від Всесвітньої ради церков у Женеві. 

Заради таких речей я і прийшов саме в церкву. В ній ми можемо говорити про все відкрито. Бо тут на першому місці стоїть людина. Якщо їй потрібна допомога, то не важливо, хто вона. Якщо людина потребує допомоги, то ми будемо допомагати.

Про те, що найбільше надихає у благодійній діяльності

У дитинстві я мріяв бути лікарем, військовим, вчителем, водієм, директором, писати якісь статті. Як можна об’єднати це все в одну професію? В служінні священника. Я пишу пости на Facebook, в армії я військовий капелан, працюю в лікарнях, із журналістами… Усі свої мрії я можу реалізувати в соціальному служінні. Це надихає мене найбільше.

Чи стикалися Ви з професійним вигоранням? Що порадите людям, які займаються благодійністю та опинилися в такій ситуації?

Вигорання завжди було, є і буде. Просто іноді так стається, що люди роблять це, не відчуваючи свого покликання, або ж думають, що це дуже легко. Вони бачать успішний приклад громадських організацій та волонтерів, які займаються благодійною діяльністю. Хочуть наслідувати їх, але не завжди це в них виходить.

Для того щоб боротися з вигоранням, потрібно звертатися до психологів та професійних супервізорів. Задумуючи благодійний проєкт, варто не забувати про стратегічне планування й інші складні моменти. Займатися цією діяльністю потрібно на професійній основі. 

Проєкт “Ранець доброти”

Про улюблене місце з Біблії, яке наголошує на важливості благодійної діяльності 

Для мене це послання до Коринтян про любов. Це про будь-яку благодійну діяльність. Те, що нас мотивує допомагати іншим, — це тільки любов до людини. Якщо в нашому серці є любов, ми будемо допомагати. Для мене це є найголовнішим. 

ХХ сторіччя було періодом, коли людство дізналося про тоталітаризм. Переживши його, воно тепер іноді є надто скептичним до великих ідей. Чи вплинуло це на сприйняття людьми релігійних організацій? Які виклики стоять перед релігійними організаціями ХХІ сторіччя?

Я не вважаю, що тоталітаризм виник саме у ХХ сторіччі. Він був завжди. Ми можемо його знайти вже у Римській імперії, в Середньовіччі тощо. Тоталітарні держави були завжди. Вони тоді просто так не називалися. Слова такого не було. В нашому світі нічого не змінюється, й усе постійно повторюється. 

Ми завжди можемо виявити наближення тоталітаризму, коли починається наступ на права та свободи людей. Нормальні релігійні організації завжди стають на захист цих прав та свобод. У будь-якій країні вони є сумлінням народу. Якщо релігійна організація закривається або ж піддається тиску влади і стає державною структурою, то згодом зникає і сумління, а тоді тоталітаризму вже не уникнути. 

Сам фокус діяльності релігійних організацій у країнах, де зараз багато демократії, прав та свобод, є для цих організацій серйозним викликом. Бо немає, проти чого боротися. Коли йде війна, ти знаєш, що робити. А коли все добре, то потрібно шукати нові форми. Дуже цікаво буде подивитися, що робитимуть релігійні організації, коли все буде добре, коли всі будуть одне одного поважати. Коли не буде корупції та злочинності. Коли Божі заповіді будуть порушуватися мінімально.  Але я думаю, що суспільство завжди буде недосконалим. І якщо зникнуть релігійні організації, то зникнуть ті, хто буде нам нагадувати, що людина — це найвища цінність, що ми маємо одне одного любити й поважати. 

 

Ветерано-театр

На яких цінностях має розвиватися Україна?

На європейських цінностях. Їх було озвучено під час Революції гідності. Я думаю, що повторювати їх не потрібно. Гідність людини та її свобода — це найголовніше. Повага й толерантність одне до одного в найвищій мірі. Корупції не повинно бути. Справедливість, честь і рівність — це основні принципи. Це також і Божі заповіді. Я хотів би, щоб у нас була максимально плюралістична релігійна спільнота.

Я не вважаю, що нам 30 років. Я думаю, що Україні треба святкувати оновлення незалежності. Наша незалежність була збудована у 1917-1918 роках. Потім наша країна була окупована. Але боротьба завжди тривала. Й сьогодні ми відновили нашу незалежність так, як це зробили Польща, прибалтійські країни тощо. Ми маємо говорити про це, щоб не забувати, ким ми були раніше.