Реабілітаційний центр святого Павла

Громадська організація «Реабілітаційний центр святого Павла» діє при лютеранському кафедральному соборі в Одесі. Три напрями благодійної діяльності центру: реабілітація літніх людей, допомога особам, які живуть із ВІЛ, психологічний супровід та реабілітація постраждалих під час Революції гідності та демобілізованих воїнів АТО/ООС.

Про добрі справи розповідає Віталій Михайлик, директор ГО «Реабілітаційний центр святого Павла»

Історія виникнення 

У жовтні 2007 року в Одесу приїхав служити пастор із німецького міста Нюрнберг. Паралельно він створив громадську організацію «Реабілітаційний центр св. Павла», щоби провадити соціальне служіння, й набрав команду соціальних працівників із місцевої євангелічно-лютеранської громади св. Павла. Соціальне служіння було в громаді та при соборі завжди, але тепер йому було надано юридичного виміру. Це дало змогу розвинути служіння й допомагати не тільки парафіянам, але й усім іншим жителям міста. 

Головна ідея та цінності 

Наша головна ідея та місія — це допомога ближньому. Є таке місце в першому соборному посланні св. апостола Івана: «…любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою». Для нас це — наче лозунг. Ми намагаємось допомогти ближньому не тільки на словах, але й реальними справами. Наші цінності є християнськими. 

Що означає назва

Оскільки центр функціонує при лютеранському кафедральному соборі св. Павла, то й назву центру ми вирішили взяти відповідну. 

Джерела фінансування 

Наші основні партнери — це німецькі благодійні організації, оскільки ми існуємо при лютеранському кафедральному соборі св. Павла. Так само це пожертви парафіян храму. Є окремі меценати, які бажають підтримати якийсь конкретний благодійний проєкт. Наприклад, приходить людина й каже, що хоче допомогти літнім людям грошима та продуктами. 

Ми співпрацювали з фондом «Відродження», програмою розвитку ООН, християнською міжнародною організацією «Brot für die Welt» (Хліб для миру), німецьким благодійним фондом «Пам’ять, відповідальність і майбутнє». У нас дружні стосунки з лютеранською громадою німецького міста Реґенсбург. Свого часу вони дуже допомогли нам із навчальними курсами для психологів та соціальних працівників, які проводили роботу з воїнами АТО/ООС. Крім цього, нам допомагало посольство Японії в Україні та благодійні організації з Ізраїлю. 

Благодійні проєкти 

Реабілітація літніх людей. Цей проєкт був найпершим, із нього все й почалося. Зазвичай це дуже різна діяльність. Наприклад, у когось зі стареньких стався інсульт чи інфаркт. Ми допомагаємо відновитися та повернутися в суспільство після хвороби. Тобто після реабілітації люди можуть повернутися до звичайного життя: самостійно ходити в магазин, у церкву тощо. 

Проєкт почався з того, що пів року наших соціальних працівників навчала німецька протестантська благодійна організація «Johanniter». І вже потім ми розпочали діяльність у різних напрямах: догляд за літніми людьми, їх реабілітація, прибирання в оселях, забезпечення продуктами та медикаментами.

Допомога людям, які живуть із ВІЛ. Цей проєкт ми робимо разом із німецьким культурним центром «Баварський дім. Одеса». Він існує з 2008 року. На той час Одеса посідала перше місце в Європі за поширенням ВІЛ. Ми працюємо з людьми, які живуть із ВІЛ, надаємо їм психологічну допомогу, супроводжуємо в лікарнях, захищаємо від можливої інституційної дискримінації, адвокатуємо їхні права. Раніше про ВІЛ узагалі було дуже мало інформації, й іноді людям, які живуть із ВІЛ, відмовляли у медичних послугах. Крім цього, ми намагалися підвищити поінформованість одеситів та робили просвітницькі заходи, які розвінчували міфи та розповідали правдиву інформацію про ВІЛ. 

До початку пандемії у нас щоп’ятниці проходили зустрічі групи самодопомоги людей, які живуть із ВІЛ. Вони підтримують одне одного. Зараз усе перейшло в онлайновий режим. Група постійно оновлюється, й за роки через ці зустрічі пройшло багато людей, які отримали допомогу.

Допомога демобілізованим воїнам АТО/ООС та переселенцям. Цей напрям у нас з’явився у 2014 році, коли відбувалися події Революції гідності та почалася російсько-українська війна. Спочатку ми надавали психологічну підтримку тим, хто постраждав на Майдані, та родинам тих, хто загинув там. У нас при кірсі діє готель. Туди можна було приїхати та безкоштовно долучитися до однієї з груп, із якими працювали психологи, сходити на море. Було декілька типів занять: індивідуальні, з сім’ями та для сімейних пар. 

А вже з 2015 року ми почали надавати активну психологічну підтримку демобілізованим воїнам АТО/ООС. Напевно, це була одна з перших програм реабілітації цих людей та їх сімей. Тоді почали повертатися з фронту перші демобілізовані воїни. Ми хочемо покращити їх психологічний стан та допомогти повернутися у суспільство, до звичайного життя. Ми займаємось цим до сьогодні. Остання реабілітація у нас проходила в червні 2021 року в Сичавці, що на Одещині, на туристичній базі «Пелікан». Тоді у заході взяло учать 24 воїна АТО/ООС та їхні сім’ї. 

Крім цього, фокус нашої уваги був на переселенцях зі Сходу та Криму. Адже і їм потрібна була психологічна підтримка. За ці роки ми досягли великих успіхів. Більшість із цих людей тепер вважають Одесу своїм домом і вже не хочуть кудись їхати звідси. 

Як на благодійну діяльність центру вплинула пандемія?

Пандемія вибила нас зі звичного ритму життя. Але нам пощастило, бо коли вона почалася, то наші проєкти не були в активній фазі.

Було дуже прикро, бо, коли був жорсткий локдаун, ми не могли навідуватися до наших стареньких. Проте ми не зупинилися. Телефонували, дарували їм горщики та насіння, щоб вони чимось займалися вдома. Адже виходити на вулиці в них не було можливості. Навесні у нас проходять практику студенти-психологи з місцевих вищих навчальних закладів. Ми просили їх дзвонити стареньким, психологічно їх підтримувати. Людям було дуже приємно, адже вони усвідомлювали, що про них хтось дбає, що вони комусь потрібні. 

Інтернет та нові технології дозволили стати нам більш мобільними. Стало простіше збиратися групам, які отримують психологічну підтримку. 

Але є й мінуси. Бо ж ми звикли збиратися наживо. Це дуже важливо для психологічної підтримки. На жаль, дехто з тих, із ким ми працюємо, померли. Особливо серед літніх людей. 

Зараз ми активно працюємо над тим, щоби повернути наші активності в офлайновому форматі, поновити втрачені зв’язки. Пандемія досі є, досі хворіють люди. Тому ми маємо бути обережними. 

Що за люди займаються благодійністю в проєктах реабілітаційного центру св. Павла?

Частина людей у нас працює на зарплатах. Тобто, наприклад, психологів ми запрошуємо як ФОПів. Іноді вони працюють безкоштовно, але ми завжди намагаємось зробити так, щоб вони отримали оплату за свою професійну роботу. Також у нас є чотири соціальні працівники. 

Крім цього, в нас є волонтери. Ми кличемо їх, коли потрібна певна допомога, треба підмінити когось. Іноді нам допомагають наші волонтери-перукарі — стрижуть людей, якими ми опікуємося. Тобто допомога може бути дуже різною. До нас приїжджають волонтери з інших країн, і ми теж залучаємо їх до наших благодійних проєктів. Часто ці волонтери-іноземці залишаються на декілька місяців. Так, наприклад, є німці, які приїздять та роздають подарунки до свят.

Як до вас долучитися, й чи можуть це зробити люди з іншими релігійними переконаннями або ж зі світським світоглядом?

Ми є відкритими й працюємо з усіма. Нам важливо, щоб людина мала мотивацію робити добру справу та добре справлялася з тим, у чому виявила бажання допомогти. Але нам важливо, щоб люди розуміли нашу специфіку, поважали наші цінності. Те саме стосується організацій чи фондів, які хочуть співпрацювати з нами. 

Якщо хтось бажає нам допомогти, то можна просто написати нам у соціальних мережах і ми обов’язково вийдемо на зв’язок. 

 

Розкажіть про свій особистий шлях. Як Ви прийшли до благодійної діяльності в центрі?

Раніше я ніколи не думав про благодійність чи соціальну роботу як про справу життя. Але у 2005 році я поїхав волонтерити в Німеччину по програмі «Європейський волонтерський рік». Там не потрібно було особливих мовних знань. Більше важило бажання познайомитися з іншою культурою. І потім тебе направляють на якийсь соціальний проєкт. Я волонтерив у тому, де потрібно було займатися зі шкільними групами продовженого дня, куди ходили діти із соціально вразливих сімей, з якими батьки не роблять домашнє завдання.

Після повернення в Україну я вирішив продовжити своє знайомство з Німеччиною та поїхав туди знову, щоб вивчити там мову. Успішно склав іспит та подав документи на стипендіальну програму. Пощастило й там. Так я вступив до євангелічної вищої школи Дрездена за спеціальністю «соціальна робота». Після завершення навчання я знову повернувся до України та розіслав своє резюме потенційним роботодавцям. Так мене знайшов лютеранський пастор Андрій Гамбург та запропонував працювати з соціальними проєктами церкви. А згодом і обійняв посаду директора в реабілітаційному центі св. Павла.

Під час навчання в Німеччині мені дуже сподобалося те, як там розвинена система соціальної роботи, тож я продовжував навчання, тримаючи в голові думку, що потім цей досвід та знання потрібно буде застосувати в Україні. Мені це вдається, і я радий займатися тим, що роблю. 

Що таке благодійна діяльність для християнина? 

Я думаю, що це стиль життя. Жити інакше я не можу. Я хочу допомагати людям. Якщо людина є християнином, то її стиль життя має бути таким, яким він був в Ісуса Христа. А це постійна допомога ближньому. 

Чи стикалися Ви з професійним вигоранням, займаючись благодійною діяльністю? Що можете порадити людям, які опинилися в такій ситуації?

Я думаю, що стикався. Євангелічна вища школа Дрездена щороку проводить зустрічі для своїх випускників, які повернулися в свої країни й працюють саме за фахом «соціальна робота». Там проводяться й окремі зустрічі з психологічної підтримки. Тоді я зрозумів, що вигораю і що потрібно відпочити. Перший рік пандемії, можна сказати, став для мене цим відпочинком. Я багато часу проводив удома. 

В Німечинні є така класна ініціатива, яка має назву «Шабат – цілий рік». Це імплементується в деякі компанії. Людина працює п’ять років із меншою зарплатою, ніж могла б мати, але шостий рік вона не працює й може робити все, що захоче. Весь цей час ти продовжуєш отримувати зарплату, є працівником компанії. Це те, що я би порадив як профілактику від вигорання на фоні благодійності. Було б чудово, якби така ініціатива з’явилася в Україні. 

Про те, що найбільше надихає в благодійній діяльності 

Те, що я можу допомогти людям, бачу результат цих дій і можу бачити, що люди щасливі та задоволені, що вони посміхаються. 

На яких цінностях має розвиватися Україна?

Підтримка та взаємодопомога. Якщо ми будемо допомагати одне одному, розуміти одне одного, то й наша країна стане сильнішою. Суспільство буде більш злагодженим. Кожен із нас має якийсь ресурс, і якщо ми будемо ділитися ним із ближнім, то всім нам буде набагато легше жити. 

Хто ми? 

Громадська організація «Реабілітаційний центр святого Павла» створена у 2007 році на базі дияконічної станції лютеранської громади святого Павла в Одесі.

Ми допомагаємо колишнім в’язням гетто, жертвам тоталітарних режимів і людям, які постраждали під час Другої світової війни, а також літнім людям, які мають інвалідність. Надаємо психологічну підтримку особам, які постраждали від ВІЛ/СНІДу в Одесі, та постраждалим від воєнного конфлікту на сході України.

Працівники реабілітаційного центру — це професійні психологи та соціальні працівники, які допомагають людям, які опинилися у складній життєвій ситуації, а також тим, хто потребують постійної підтримки.

Чого ми прагнемо?

Основними цілями нашого центру є:
– соціальна допомога, психологічна та духовна підтримка літніх людей;
– психологічна підтримка людей, які постраждали в результаті військового конфлікту на сході України;
– психологічне консультування, послуги з догляду за людьми, які постраждали від ВІЛ/СНІДу в Одесі.

Як до нас долучитися? 

З нами можна зв’язатись через сторінки на Фейсбук (1 та 2) або через нашу сторінку в Instagram

Ви можете написати нам на електронну скриньку: rzstpaul@gmail.com, або зателефонувати за номером: +38 048 709 32 64

Як дізнатися про нас більше?

Більше про нашу діяльність можна дізнатись на нашому сайті.  

Поділитись:

Інші історії: