Спільнота святого Егідія (Comunità di Sant’Egidio)

Уже впродовж 30 років (починаючи з 1991) члени Спільноти святого Егідія кілька разів на тиждень годують бездомних у Києві. 30 років тому все розпочалося з того, що молоді кияни, які вчилися в одному класі, вирішили об’єднатися задля доброї справи. Сьогодні Спільнота діє також в Івано-Франківську та Львові. Активісти допомагають бездомним з оплатою притулку, хостелів, медичних послуг, організовують для них дозвілля, виїзди на природу, пікніки. Безхатченки є для них друзями й рівноправними учасникам Спільноти. Кредо Спільноти святого Егідія: молитва, бідні, мир. Як кажуть самі учасники Спільноти: «Усі можуть прийти до нас, щоб допомогти бідній людині».

Історія її виникнення

Це міжнародний рух мирян-християн. Молитва — перша справа Спільноти. Вона займається допомогою безпритульним, резидентам геріатричних пансіонатів, ромським родинам тощо. Папа Франциск дуже влучно пояснив, що таке Спільнота святого Егідія, трьома словами: preghiera, poveri, pace (пер. з італійської — молитва, бідні, мир). 

Спільнота була заснована в 1968 році в Римі молодою людиною на ім’я Андреа Ріккарді. Йому тоді було 18 років. 1968 — це рік змін: революції, шістдесятники, вторгнення Радянського Союзу в Угорщину та Чехословаччину, повстання молоді в Європі. Це час після ІІ Ватиканського собору. Тоді Ріккарді вирішив, що світ потрібно змінювати, але найкраще його змінювати, змінюючи серця людей. Потрібно почати із себе, й найкращий фундамент для цього — це Євангеліє. Як вірянин він став збирати довкола себе таких самих молодих людей. Поки всі люди в Римі їхали в центр міста, вони їхали на периферію, на його околиці. Там вони створили першу народну школу. Зараз вона має назву «Школа миру». Це було в барачному кварталі Чінодромо, де жили переважно заробітчани з півдня Італії. 

Поступово Спільнота  перетворилася на світовий християнський рух. Сьогодні це понад 70 країн, 150 тисяч членів з абсолютно різних культур. Серед них Пакистан, Сполучені Штати Америки, Англія, Угорщина, Польща, Франція, Індонезія, багато країн Африки. Спільнота об’єднує довкола Євангелія різних людей, які хочуть жити вільно попри пересуди, що існують у суспільстві.

Логотип Спільноти святого Егідія

Коли і як Спільнота святого Егідія з’явилася в Україні?

Спільнота святого Егідія діє в Україні з кінця 1991 року. Юрій Ліфансе та його однокласники в межах шкільного факультативу відвідали Світовий день молоді (прим.: Світовий день молоді — це подія, що організовується Римською Католицькою Церквою з 1985 року за ініціативи Папи Івана Павла ІІ).

У моїй школі тоді був факультатив з історії релігій «Quo vadis?». У серпні 1991 року наш клас поїхав на Світовий день молоді, де був Папа Іван Павло ІІ. Там ми зустріли молодих людей з Італії, які зробили вечірку на вулиці. Ми з ними познайомились, і вони розповіли нам про Спільноту. Вже наприкінці листопада 1991 р. нові друзі приїхали до нас у Київ і розповіли ще більше. Це відбувалося в моєму класі, нам допомагав наш класний керівник Анатолій Будлянський. 

1 грудня 1991 року, коли наші батьки пішли на Всеукраїнський референдум, ми з друзями-італійцями пішли в дитячий інтернат для того, щоби розпочати групу продовженого дня. Повернулись у наш клас і провели там молитву. Так Спільнота почала своє існування в Україні. Це було на Троєщині. У Спільноті досі залишається половина мого класу. 

Сьогодні в Україні Спільнота є в Івано-Франківську та Києві. Весь цей час у світі, та в Україні зокрема, Спільнота є волонтерською організацією, тут ніхто не отримує зарплатню. Це кілька сотень активних членів тільки в Києві та дуже велике коло різних людей — від старшокласників до пенсіонерів. 

Члени Спільноти святого Егідія в Києві на молитві, після якої вони йдуть роздавати їжу безхатькам

Які цінності в Спільноти святого Егідія?

Це насамперед читання Слова Божого та реалізація того, що там написано. Ми збираємось разом, молимося, готуємо їжу та йдемо на вулицю її роздавати. Або ж робимо щось для ромських громад, щоби люди з них мали змогу вчитися. Можемо поїхати в заклад для літніх людей. І всюди у світі відбувається те саме. Це дуже заохочує інших. До нас приходить багато людей, які кажуть, що вони атеїсти або сповідують якусь іншу релігію. Усі можуть прийти до нас для того, аби допомогти бідній людині. Для нас любити світ — це не якась абстракція. Неможливо любити світ, не допомагаючи тим, хто поруч. Неможливо підтримувати проєкти Спільноти в Африці, якщо ти не любиш дітей поряд. Якщо діти з Африки здаються вам чужими, то чужими будуть і свої діти. 

Ми завжди приділяли велику увагу суспільній роботі, адже віримо, що можна й потрібно змінювати культуру суспільства. Ми проводимо багато зустрічей із молоддю, старшими людьми, долучаємось до різних конференції, співпрацюємо зі ЗМІ. Усе це дуже потрібно. Самотужки ми не зможемо змінити занадто багато. Потрібно змінювати саме суспільство, щоби воно по-іншому реагувало на проблеми бідності. Останній із жахливих випадків, яких просто не має бути, стався в травні 2021 року в Києві. Двоє молодих людей (одному з яких було 18 років, а іншому — 23 роки) спалили свого сусіда-безхатька й пішли вечеряти, наче це якась звична справа. Зробили вони це на очах у дітей, що гралися поруч. Як узагалі в когось може існувати думка, що когось можна спалити? Це приголомшує. Тому потрібно працювати з молодим поколінням, щоби воно виросло з абсолютно іншою думкою. 

Учасниці та учасники молодого крила Спільноти святого Егідія, які роздають їжу в районі Контрактової Площі в Києві

Члени молодого крила Спільноти святого Егідія роздають їжу та воду біля церкви святого Миколи Притиска. Поділ, Київ

Члени Спільноти святого Егідія. Більшість із них є колишніми однокласниками

15 років — це час мрій, час пошуку себе в цьому житті. В 1991 році в української молоді були дуже різні мрії. У шкільних творах на тему: «Ким я хочу бути коли, стану дорослим?» писали, що хочуть стати рекетирами, бо тоді хлопці, що мали 18-19 років, уже їздили на великих машинах і їх поважали в суспільстві. Тобто малинові піджаки — це не легенда. Вони були, у кварталі їх усі знали й від великого страху поважали. Це була одна з тодішніх рольових моделей.

Побудова кар’єри вважалася чимось складним. У часи гіперінфляції ми бачили, як зарплати наших батьків зменшувалися кожен день. Ти отримував гроші та мав витратити їх сьогодні ж, бо інфляція могла бути 300%. 

У цей час мені пощастило зустріти старших людей, які переконали мене, що у світі все може бути інакшим. Тоді активно відкривалися церкви, багато людей розповідало про Христа. Мені пощастило мати викладачів, які допомогли познайомитися із ширшою перспективою. Для мене зустріч зі Спільнотою святого Егідія означала відкриття світу. Уявіть собі початок 90-х, коли люди вперше почали відвідувати інші країни. На Світовий  день молоді з Києва їхав цілий поїзд дітей. Наша поїздка тоді була першим одночасним масовим виїздом молоді за кордон. 

У такому віці складно уявити цілісну картину майбутнього. Це особливо складно, коли ти займаєшся роботою, за яку не платять. Тоді ти не думаєш, що це залишиться з тобою на все життя. Але це стало важливою частиною мене. Я не можу уявити якийсь паралельний всесвіт, де б я прожив своє життя по-іншому. Це мій вибір. Потім у житті були моменти, коли ти мав підтвердити те, що вибрав: коли тобі пропонували роботу, через яку ти мав би кудись їхати, або коли взагалі йшлося про еміграцію в іншу країну — коли ти маєш залишити своє місто і Спільноту та їхати казна-куди. Тому варіантів було багато, але я завжди вірив у те, що моя Спільнота може змінити моє місто, щоби мені там подобалося жити. 

Юрій Ліфансе під час роздачі їжі на Майдані Незалежності, Київ

Джерела фінансування 

Якщо говорити про благодійну діяльність Спільноти святого Егідія, то вона стає можливою завдяки безкорисливій праці членів-учасників Спільноти та особистим витратам. Звичайно, є справи, на які нам потрібна допомога: лікування друзів у медичних закладах, оплата притулку, хостелів, великі покупки для родин. На Різдво, коли потрібно поздоровити кілька тисяч друзів на вулицях і в геріатричних пансіонатах, ми просимо про допомогу. І люди відгукуються! За останні роки на Різдво в акції «Таємний Санта» взяли участь більше десяти тисяч людей. Є вірні друзі, які роками підтримують діяльність Спільноти: ресторатори, що дарують їжу в Івано-Франківську, монастир, який приймає Спільноту у Львові. Чи пан Володимир, який пригостив безхатьків на Майдані у свій день народження й продовжує присилати кожного тижня більше 300 порцій гарячої їжі. Друзі Спільноти — дуже різні люди: від родин, що вирішують провести свята з бідними, до організацій, що дарують нам допомогу. 

Хто може долучитися до діяльності Спільноти святого Егідія?

Нас часто питають, із якої ми церкви. А я їм кажу: «В неділю кожен йде у свою церкву». Я православний, серед нас є і греко-католики, і протестанти. Якщо до нас приходить мусульманин і каже, що хоче допомогти, це чудово. Я просто попереджаю, що після того як ми приготували їжу, в нас буде молитва, й це вже справа людини — долучитися до неї чи ні. Ми не можемо комусь наказувати. Приходять і атеїсти та теж кажуть, що допоможуть, але не хочуть релігійної пропаганди. Без проблем. Давайте просто приготуємо їжу та роздамо її. Літні люди часто запитують про те, а чи можуть вони чимось допомогти. Звичайно, можуть. Зробіть 20 бутербродів, ми заїдемо та заберемо їх. Безхатьки теж питають, чи можуть вони бути корисними. Звичайно. Вони можуть, наприклад, заспівати на нашій молитві. У нас у каплиці на Інститутській був хор, який складався з безхатьків. Тому місце є для кожного. Засновник Спільноти Андреа Ріккарді каже, що «у світі немає жодної бідної людини, яка є бідною настільки, щоб не допомогти чимось іншій бідній людині». Це не теорія, це досвід. Ми точно знаємо, що безхатькам найбільше допомагають інші безхатьки. 

Роздача їжі на Майдані Незалежності

Про джерело мотивації та натхнення

Я віруюча людина. Тому роблю те, що написано в Євангелії. Як іноді жартують християни, найкращою інвестицією є дати в борг Богові. Тоді Він буде тобі винен. По-друге, це свобода. За родом своєї діяльності ми спілкуємося з абсолютно різними людьми. Немає верхньої чи нижньої планки, що з одним я буду спілкуватися, а з іншим — ні. Якщо потрібно спілкуватися з міністром, то спілкуєшся з міністром, якщо з безхатьком, то з безхатьком. Так само і з іншими: чи то буде патріарх, чи єпископ. Немає жодних перепон. Для мене це справжня свобода — свобода розуміти своє місце у світі. Де дійсно є проблема, а де я її собі сам вигадую. Свобода – це мати орієнтири та мету в житті. Цей шлях мені подарував велику кількість друзів. Уявіть собі, що половина шкільного класу досі разом. Ми разом пережили все, що можна пережити. На початку нам було 15-16 років, зараз 45-46. На цьому шляху до нас приєднуються люди й молодші, і старші за нас. Дуже важливим є не втрапити в «бульбашку». Коли тобі здається, що є якісь бар’єри, які нас захищають, хоча насправді вони є доволі умовними. Ми ж говоримо про те, що потрібно відкритися повністю, якщо хочеш бути захищеним. Треба мати друзів серед усіх для того, щоби бути захищеним. Тепер ми є суб’єктом міста. Я думаю, що наразі ми чи не найстарша в Україні організація, яка 30 років існує на абсолютно громадських засадах — без зарплат, без штату, без економічної мотивації. Я не знаю, чи хтось робить це довше. Тому Спільнота дає сенс, свободу, підтримку та орієнтир, який підкаже, куди тобі йти. Цього абсолютно достатньо, щоби жити свідомим та натхненним життям.

Юрій Ліфансе розповідає про ікону «Свідки віри ХХ ст.»

Про найбільші враження за 30 років благодійної діяльності

Це дуже різні речі. Коли ти приходиш у геріатричний пансіонат до свого друга, а наступного дня він помирає, то ти щасливий, що встиг із ним попрощатися й у важкий момент він не був один. Коли ти знаєш, що в найскладніший момент у житті людини ти не залишив її одну. Або коли ти радієш разом з усією Спільнотою та святкуєш чергову річницю підписання мирного договору та припинення однієї з воєн, яке уможливила Спільнота, — як це було з підписанням мирного договору в Мозамбіку в 1992 році, у Колумбії, чи підписанням Римської платформи в Албанії, які стали запобіжниками до розгортання внутрішніх конфліктів. Це найщасливіші моменти в житті. Ти радієш разом із людьми, й це загальна радість. Стаються пригоди, які зараз виглядають небезпечними. Але коли ти був у процесі, то зовсім про це не думав. 

Від 1998 року наша перша точка роздачі їжі — це Майдан Незалежності. Ми там були під час усіх Майданів та переживали ці моменти історії разом із бездомними. Іноді ввечері там було доволі небезпечно. Після всього цього залишаються дуже великі враження. Але найбільше все ж згадуються прості історії. Ти бачиш, що те, що ти робиш, впливає на людей і вони стають іншими. Наприклад, коли безхатьки повертають тобі борги. Людина просить грошей на те, щоби мати десь переночувати, й каже, що віддасть їх у понеділок. Іноді цей понеділок настає через п’ять років! Це все дуже мотивує продовжувати далі. Бо є конкретні результати. Іноді ти дізнаєшся, що якась фірма робить благодійний проєкт, а людина, яка його координує, колись приходила до нас допомагати. Зараз є дуже багато організацій, які працюють із безхатьками. Оскільки ми були перші, то дехто просто проходив у нас практику. 

З 1999 року ми проводимо різдвяні обіди, на які запрошуємо безхатьків. Винаймаємо ресторан або якусь галерею, накриваємо багато столів. У ті роки Різдво було фольклорним святом, зараз же прийнято до Різдва звітувати про добрі справи, які було зроблено. Ми випустили «бренд-бук», де описано, як підготувати такий обід. І багато людей за цим прикладом теж влаштовують обіди. Для мене це щастя. 

Роздача їжі на Майдані Незалежності

Роздача їжі на Майдані Незалежності

Що нового Спільнота святого Егідія планує зробити найближчим часом?

Одна з останніх активностей, яку ми нещодавно почали, — це школа малювання для дітей з інвалідністю. Зараз ми перебудовуємо наше приміщення, щоби можна було її спокійно запустити. 

Інше — це довідник, який ми нещодавно випустили й постійно будемо оновлювати. Він має назву «Де в Києві поїсти, помитися та переночувати». Ідея не наша. Такий довідник виходить у 30 країнах. Журналісти іноді називають його «путівником Мішлен для безхатьків» (прим.: в жарті йдеться про “Червоний путівник Мішлен”, який є дуже відомим ресторанним рейтингом). Тому ми вирішили зробити такий довідник і для Києва. Спільнота збирає інформацію та оформлює її у зручному форматі, щоби люди могли скористатися послугами міста та інших благодійних організацій. У книжці приблизно 200 сторінок, є різні рубрики: де поїсти, де переночувати, як скористатися медичними послугами, як відновити паспорт, як можна провести своє дозвілля. Є навіть розклад, коли можна безкоштовно відвідати музей або ж навіть прийти на цілу ніч у музеї. 

Уже зараз у довіднику потрібно багато що змінювати, адже пандемія COVID-19 внесла свої корективи. Щось перестало працювати, щось змінило свій формат. Початок першого локдауну в березні 2020 року став для нас серйозним викликом. У той час коли місто було паралізоване, ми мали захистити своїх друзів на вулиці. Коли ти виходиш на Майдан, а там тільки бездомні та поліцейські, — це страшно. Роздаючи їжу, ми стикнулися з тим, що люди не могли знайти питної води. За 30 років благодійності я жодного разу не бачив спраги й такого великого страху. 

Роздача води на Майдані Незалежності

Ми не могли залишитись осторонь. Швидко перейняли досвід учасників Спільноти з різних країн та стали до роботи. Під час роздачі їжі ми дотримувалися маскового режиму, усе дезінфікували, тримали дистанцію. Ми були першими, хто на це відреагував, і тому змогли домовитися з іншими благодійними організаціями, щоби вони повернулися до своєї діяльності. 

Роздача їжі на Майдані Незалежності

Роздача їжі на Майдані Незалежності

Яким шляхом має розвиватися Україна?

Для мене найбільшими цінностями є свобода та відкритість. Я не вірю, що закриті суспільства є життєздатними. Ця пандемія ще раз нам показала, наскільки ми є залежними один від одного. Наскільки незрілою є ідея побудови закритих суспільств. Я переконаний, що людина — дуже слабка істота. Про це свідчить навіть наша фізіологія. До 18 років ми живемо на утриманні, після виходу на пенсію ми так само на утриманні. Тільки вже до кінця життя. Лише половину свого життя ми можемо себе обслуговувати, заробляти. Та й навіть так стається не завжди. Ми точно слабкі, але ми можемо мати зв’язки з іншими. Ці зв’язки дають змогу втримати рівновагу та сили у складні моменти.

Роздача їжі на Подолі, Київ

До виру пандемії додалися ще й виклики, пов’язані з екологічною кризою, яких надзвичайно побільшало останніми роками. Від глобалізації економічної ми маємо перейти до глобалізації любові та солідарності. Це наша стратегічна мета. Цей урок ми маємо вивчити та йти далі, будувати вільну та відкриту Україну.