Церква добрих змін

Соціальним ініціативам «Церкви добрих змін» рівно стільки, скільки й самій церкві. Нині реалізовуються благодійні проєкти спрямовані на допомогу людям, які мають вади зору та слуху, літнім людям, дітям із ментальною інвалідністю, провадиться капеланство як серед військовослужбовців, так і в місцях позбавлення волі, серед засуджених. 
Найголовнішим та наймасштабнішим проєктом є реабілітаційний дитячий центр «Республіка Пілігрим», який допоміг уже більше як чотирьом тисячам дітей із вразливих категорій населення знайти себе та інтегруватися у суспільство. 

Про добрі справи розповідає Геннадій Мохненко, пастор «Церкви  добрих змін», засновник реабілітаційного дитячого центру «Республіка Пілігрим»

 

Історія виникнення 

«Церква добрих змін» — це класична пострадянська протестантська церква, яка виникла 29 років тому. Майже всі її парафіяни є християнами в першому поколінні. Церква виникла в дуже турбулентні часи, коли  атеїстичні парадигми світосприйняття почали розпадатися, коли Біблія та християнські істини стали знову доступні людям. Багато хто відкрив для себе новий світ релігії та віри. Без перебільшення можна сказати, що тоді почалася хвиля християнського відродження. В цей час ми з друзями та однодумцями створили й нашу церкву. 

Два десятки років церква не мала власної будівлі –  майже всі пожертви ми передавали на благодійність. Навіть тоді, коли ми вже мали одну будівлю під храм, то туди «заселили» безпритульних дітей і іноді священнослужителям було складно проводити служби. Але згодом ми придбали будівлю колишнього кінотеатру у центрі Маріуполя.

Головна ідея та цінності 

Ми є класичною протестантською спільнотою. І головна ідея — це жити за християнським сумлінням. Наші цінності є християнськими: визнання Біблії, Божих заповідей, життя для інших, а не для себе, проповідь вчення Творця та спасіння тощо. 

Напрями діяльності 

Це дуже багато різноманітних справ. Богослужіння, хрещення, вінчання, молитовні зібрання, вивчення християнської доктрини, недільні школи, проведення таборів для дітей, освітні курси: від уроків для неофітів до академічного курсу, який запустили при Острозькій академії. Також ми прагнемо активно протистояти поширенню наркоманії, наркобізнесу та наркоділкам. Із цим пов’язана акція «Обридло». 

Джерела фінансування 

Перш за все, це сама громада. Також нам допомагають і звичайні жителі Маріуполя. Наприклад,  у  вересні до нас приїхали працівники поліції та привезла дітям смаколики, подарували футбольні м’ячі, зошити тощо. Вони просто вирішили зробити добру справу. І таких людей дуже багато. Це може бути бабуся, яка принесе власну консервацію, або продуктові магазини, які дозволяють облаштувати коробку для збору пожертв. Нам допомагають  міжнародні організації, іноді ми отримуємо невеликі гранти. 

Благодійні проєкти 

Насамперед, це реабілітаційний дитячий центр «Республіка Пілігрим». Це наш наймасштабніший проєкт, він, наскільки я знаю, є найбільшим на пострадянському просторі. Про нього навіть зняли фільм, зокрема, американський режисер Теренс Малік. Стрічка має назву «Майже святий».  

 

За весь час існування через центр пройшло більше чотирьох тисяч дітей. Усе починалося в 90-ті, коли ми почали працювати з безпритульними наркозалежними дітьми. Ми їх забирали з вулиць, підвалів, горищ, теплотрас. Надавали першу медичну допомогу, встановлювали  особистість, з’ясовували, чому вони опинилися на вулиці та що можна зробити для них, допомагали налагодити життя та залишити наркотики у минулому. Багато з цих дітей ми всиновили.

Наразі, крім того, що наша спільнота активно пропагує усиновлення дітей як суспільну практику та альтернативу інтернатам і дитячим будинкам, ми самі активно це практикуємо. У мене, наприклад, тридцять п’ять прийомних дітей, у мого друга, старшого капелана нашої церкви, — шістнадцять. Своїм прикладом ми прагнемо зруйнувати існуючі іноді пересуди щодо всиновлення так званих «важких» дітей. 

Безперечно, наша мрія — це суспільство, де взагалі не буде сиротинців та дитячих будинків. Тож ми постійно привертаємо увагу до цієї проблеми. Так, ми з моїми прийомними синами підкорили шість світових гірських вершин та здійснили навколосвітню подорож на велосипедах.

Під час цих подорожей проводимо безліч акцій, прес-конференцій тощо. Наші експедиції привертають увагу людей до проблем дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, показують усім,  які вони талановиті і як їм потрібні любов та сім’я. 

Важливим напрямом роботи залишається створення сімейних дитячих будинків. У нас є ціле село, де ми незабаром плануємо придбати та відремонтувати вже двадцятий будинок. Там живуть прийомні сім’ї та випускники дитячого центру «Республіка Пілігрим». 

Актуальною є також діяльність кризового центру «Маленька мама». Туди можуть звернутися по допомогу жінки та діти, які стали жертвами домашнього насильства. 

 

Наразі «Церква добрих змін» має дуже багато напрямків благодійної діяльності. Є окремі служіння людям із вадами зору та слуху, маємо хоспіси для літніх людей, працюємо з дітьми з ментальною інвалідністю, провадимо тюремне та військове капеланство.

Як вплинула на благодійну діяльність пандемія?

Девіз нашої громади: «Церква завжди має бути в проблемі». Ми бачимо покликання християн у тому, щоб реагувати на будь-яку проблему: наркоторгівлю, безпритульних дітей, війну тощо. Пандемія не стала винятком. Від її початку ми на волонтерських засадах стали допомагати лікарям у коронавірусних відділеннях: мили підлогу, переносили хворих, готували палати для прийому нових пацієнтів.

Щодо інших наших проєктів, то вони не зупинилися. У нас ніхто серйозно не хворів і ми не припиняли свою діяльність, на додачу до всього відтепер ще й дотримуємося карантинних вимог та не забуваємо про засоби індивідуального захисту. 

Хто задіяний у благодійних проєктах «Церкви добрих змін»?

Як я вже казав, на початку це була невелика група друзів, які потім спільно йшли по життю. Згодом до нас приєднувалися все нові й нові люди. Члени нашої спільноти, які активно займаються благодійністю, не живуть заради грошей чи комфорту, вони присвячують своє життя найважливішому — допомозі ближньому. Я вважаю, що вони є рятівниками в команді Спасителя. 

Чи є у вас обмеження на співпрацю у сфері благодійності з людьми інших релігійних поглядів або тими, хто має світський світогляд?

Обмежень у нас немає. Ми маємо багато друзів і партнерів у реалізації благодійних ініціатив з різними поглядами, серед них є й атеїсти. Зазвичай у нас дуже дружня атмосфера, наші відмінності в поглядах ми іноді обертаємо на  жарти, можемо «потролити» один одного. У нас чудові стосунки з усіма українськими церквами. 

Розкажіть про свій життєвий шлях. Як Ви прийшли до благодійності?

Я проходив службу в армії в гарнізоні пожежної охорони. Коли  вперше врятував з вогню людину, то дуже багато чого зрозумів для себе. Я усвідомив, що рятуючи чиєсь життя — це найкраще з того, що я колись відчував. 

Після служби в лавах Збройних сил я пережив духовну кризу. В моїй сім’ї вживали алкоголь, я поховав близького друга, який загинув в Афганістані. Був молодим і намагався осмислити світ, у якому живу. В 24 роки я став християнином. Дуже швидко навколо мене виросло коло друзів та знайомих, які вивчали Біблію, спільно обговорювали прочитані тексти, цікавилися християнською філософією та богослов’ям. Так почалася моя релігійна та благодійна діяльність. 

Що найбільше надихає у благодійній діяльності? 

Бачити результат своєї роботи в житті людини, якій ти допоміг. Один із моїх прийомних синів з п’яти років жив на вулиці. Коли йому виповнилося десять років, він заліз у чужий будинок та з’їв каструлю супу. Його спіймали та відправили до інтернату закритого типу. Зараз, коли я бачу, як змінилася його доля, як він підкорює вершини гір, коли бачу його серед захисників України, оскільки в 2014 році він пішов її боронити на Схід, це мене дуже надихає. 

Інший мій прийомний син незабаром прилітає зі Сполучених Штатів. У нього незабаром народиться своя дитина. А хлопчина з шести років жив на вулиці, один його брат покінчив самогубством, інший — втратив розум. Якби ми не встигли його врятувати, то з ним також могла б статися біда. Нині він професійний музикант, має чудову дружину.

Серед моїх друзів чимало колишніх наркозалежних. Один із них був на межі смерті через проблеми з наркотиками.  Потрапивши до нас, він позбувся наркозалежності, пройшов реабілітацію, а згодом сам став вихователем у «Республіці Пілігрим», закінчив університет. Зараз також виховує прийомних дітей.

Коли я бачу, як життя цих людей змінюється, як вони реалізовують себе та заводять сім’ї, беруть дітей на всиновлення, то це мене дуже радує та надихає. Це — наче пальне для двигуна моєї душі. 

На яких цінностях має розвиватися Україна?

Є біблійна історія про те, як єврейський народ сорок років шукав Святу землю. Зараз, у найближчі десять років, найбільший виклик для нас — це остаточно відійти від пострадянського менталітету та побудувати сильну країну, в якій права людини не будуть порожнім звуком, де влада буде насправді служити своїм громадянам. Цього неможливо досягнути без сильного громадянського суспільства, без боротьби навіть із найменшою несправедливістю та злом. Це те, що має нас об’єднати.