Вінницько-Барська єпархія Православної Церкви України

Нині серед добрих справ, якими опікується Вінницько-Барська єпархія Православної Церкви України, є духовна допомога військовим та працівникам поліції, передача продуктів медичним та соціальним закладам. Священники допомагають Вінницькому обласному центру соціально-психологічної реабілітації дітей, а на свята доставляють продовольчу допомогу в оселі літніх людей. До благодійності почасти долучаються і парафіяни церков, які не можуть залишитися осторонь потреб нужденних.

Про добрі справи розповідає керівник соціального відділу Вінницько-Барської єпархії ПЦУ протоієрей В’ячеслав Буданевич 

Історія виникнення

Соціальне служіння — це важлива та невіддільна частина діяльності церкви Христової. Прикладом для віруючих є сам Христос, який не лише проповідував Царство Небесне, а й зцілював хворих, годував голодних і втішав занепалих духом. Наслідуючи Христа і виконуючи Його заповідь — любити ближнього, як самого себе — Церква створює соціальні та благодійні місії, братства тощо. Єпархіальний відділ соціального служіння Вінницько-Барської єпархії Православної Церкви України є одним із таких підрозділів, що був створений одразу після приєднання парафій, які складають єпархію, до Помісної Церкви.

Головна ідея та цінності

Підкреслю, що головна ідея нашого служіння — це виконання заповіді любові до ближнього і наслідування прикладу Христа, Його учнів — апостолів і  святих, — які прославили у своєму житті такі християнські чесноти, як милосердя та жертовність.

Наші фундаментальні цінності — це, насамперед, щире прагнення  чинити згідно із заповіддю Христовою: полюби Господа Бога твого всім своїм серцем та розумінням, усією силою твоєю, а ближнього, як самого себе.

Які основні напрями вашої діяльності?

Головний напрямок діяльності єпархії та релігійних громад, що входять до її складу, звичайно, духовний. Це — звершення загальних богослужінь та відправа приватних треб, забезпечення духовних потреб віруючих людей. Серед інших напрямків — духовно-просвітницька (лекції, бесіди на духовно-моральні теми, недільні школи, молодіжні та дитячі табори, зустрічі з молоддю тощо), соціальна (допомога закладам і громадянам, які потребують догляду та опіки), культурна (участь церковних колективів у різних мистецьких заходах, фестивалях, творчих конкурсах) діяльність; капеланство (духовна підтримка військовослужбовців); збереження історії (догляд за пам’ятками архітектури, історичні дослідження життя церкви, участь духовенства і вірян у житті суспільства); паломництва (організація відвідування вірянами святих місць за кордоном та в Україні, прийом у себе паломників з інших регіонів).

 

Якими є джерела фінансування благодійництва?

Насамперед це кошти парафіян. З пожертв простих людей формуються засоби для втілення різних церковних проєктів.  За допомогою парафіян також вдається налагодити співпрацю з підприємствами та благодійними організаціями, які допомагають наповнювати соціальну діяльність єпархії ресурсами. 

 

Розкажіть, будь ласка, про основні благодійні проєкти

Із 2019 року ми опікуємося Вінницьким обласним центром соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями. Понад тридцятьом дітям надається духовна та матеріальна допомога. Регулярно проводимо молитовні зібрання, спілкуємось на духовні та житейські теми.  Коли діти з цього центру йдуть до школи, ми закуповуємо рюкзаки та все інше, необхідне для навчання. Також закуповували для них меблі, ковдри тощо. Це не такі масштабні проєкти, як хотілося б, але поки що ми обмежені таким матеріальним  ресурсом.

 

Військове капеланство. Спілкуємося з поліцією та представниками Збройних сил. Якщо хтось із особового складу відчуває потребу в розмові зі священником, виникають якісь запитання чи проблеми, ми готові допомогти. Беремо участь у доставці продуктів харчування, засобів гігієни тощо для військових у район проведення операції Об’єднаних сил. Робимо це самостійно та долучаємось до волонтерських проєктів, які ініціювали інші організації.

 

Намагаємось допомагати продуктами медичним та соціальним закладам. На свята розвозимо їжу в оселі літнім людям. Один із наших парафіян, ветеран війни на Сході, домовився з торговою компанією, яка продає харчові продукти, про виділення товарів для нужденних людей. Розвозимо ці продукти сім’ям, де є діти з неповносправністю. 

Як до вас долучитися й чи можуть це зробити люди з інших конфесій або люди зі світським світоглядом?

Ми відкриті до всіх охочих творити добро. Важливо, щоб  благодійники об’єднувалися, обмінювалися досвідом. Так ми зможемо зробити цей світ кращим. 

Розкажіть, будь ласка, про себе. Як Ви прийшли до Бога та до благодійної діяльності?

Релігійного виховання в родині я не отримав. Та у мене було відчуття, що над нами Хтось є. Він любить мене, і моє життя Йому не байдуже. 

Моє свідоме навернення до Бога відбулося, коли мені було 18 років. Тоді я навчався у Вінниці та активно шукав себе. І якось, проїжджаючи повз Свято-Преображенський кафедральний собор, вирішив зайти всередину, подивитися, що там. Я побачив ікону Божої Матері Казанської і, як не дивно, розплакався. Моя душа заспокоїлась, бо я знайшов свого Спасителя Ісуса Христа. І тоді зрозумів, що церква — це місце, де можна бути собою. На виході з храму я познайомився з парафіянином, який посприяв моєму знайомству з Богом через подальше церковне життя.   Якби я тоді не зайшов до собору, то, можливо, нічого б не відбулося, я не став би тим, ким є зараз. 

Так я долучився до життя та діяльності церкви. Ходив у храм, вчився  співати у хорі. Тоді ми з громадою ходили відвідувати людей у психіатричну лікарню, в інші медичні заклади, допомагали їм. Мені дуже сподобалось займатися такою діяльністю, служити своїм ближнім. Бо ж ближній — це не тільки член твоєї родини, це кожна людина на планеті. Згодом я вступив до Київської духовної семінарії, після чотирьох років навчання — до Свято-Тихонівського православного університету в Москві.  

Після навчання повернувся до Вінниці й створив сім’ю. Нарешті одружився з тією дівчиною, з якою зустрічався багато років. Я став служити в одному з місцевих храмів, займатися благодійною діяльністю. Милістю Божою продовжую цю справу досі у Православній Церкві України. 

Що Вас найбільше надихає у благодійній діяльності?

Мене найбільше надихають щасливі очі дітей, яким ми допомагаємо. Іноді вони просто підходять і обіймають тебе. Матеріальне забезпечення важливе, і ми завжди допоможемо в разі потреби. Нагальнішою є психологічна та духовна підтримка. Ці діти її дуже потребують. Необхідно вселяти в них надію, показати їм, що є хтось, кому вони небайдужі. Після спілкування про Божу любов у їхніх очах відразу з’являється блиск надії та щастя. Мене цей результат благодійності дуже надихає, допомагає рухатись далі. 

Чи стикались Ви колись із емоційним вигоранням на фоні благодійництва? Що порадите людям, які опинилися в такій ситуації?

Я думаю, це пов’язане з нашою недосконалою природою. Ми можемо втомлюватись, розчаровуватись, зневірюватись. У складні моменти важливо зрозуміти, що відбувається, поставити собі правильні питання. Можливо, варто продовжити діяльність далі, але змінити її вектор, а можливо, взагалі перестати нею займатися. Потрібно завжди пам’ятати, для чого ти все це робиш. 

У християнстві надзвичайно важливою є така чеснота, як розсудливість. Я думаю, з цим пов’язана народна мудрість: «Навчи дурного Богу молитися — він лоба розіб’є». Тобто якщо ми вже взялися до якоїсь справи, наприклад благодійності, то потрібно все робити правильно. Не тільки в піклуванні про ближніх, але й стосовно себе самого. Хіба не так потрібно робити, коли людина вперше приходить, наприклад, у тренажерну залу? Надмірні навантаження лише нашкодять.  

Тому розсудливість має бути й у благодійництві. Невірно розставивши пріоритети, людина може припинити приділяти час сім’ї, закинути важливі справи. Треба вміти зупинитися, відпочити. 

Особисто я, в складні моменти, молюся Богу, розповідаю Йому, що мене непокоїть, що мене «дістало». Звертаюся до Нього як до доброго друга, який завжди вислухає, зрозуміє та підтримає. Також надзвичайно надихає і допомагає дружина з дітьми та церковна громада.

Яке найбільше враження від благодійної діяльності?

Колись, ще семінаристом, я потрапив на службу в один монастир. У храмі з бетонною підлогою було холодно. Тому черниці підстеляли під ноги невеличкі доріжки з якогось теплого матеріалу. І ось я помітив, що одна зі стареньких немічних монахинь ніяк не може дотягнутися до своєї доріжки, й кинувся їй допомогти. Підняв килимок і застелив їй під ноги. Вона подивилася на мене і лагідно подякувала. В її очах я побачив увесь всесвіт, усю Божественну гармонію цього світу, відбиток Божої любові. Потім, роблячи щось хороше, я згадував про цю черницю, її вдячність та отриману радість від доброго вчинку.

На яких цінностях має розвиватися Україна ? 

Найголовніша цінність — це любов. Якщо буде вона, то будемо розвиватися й ми. Але варто пам’ятати, що любов — це активні дії, а не просто пасивний стан. Це допомога нашим ближнім. Це захист символічного простору, де можливе благе життя, життя за Божими заповідями. Тому ми маємо об’єднатися для того, щоб захистити нашу Україну від усіх негараздів, які є зараз і які можуть на неї чекати у майбутньому.