Волонтерський рух «Молодість не байдужа»

Волонтерський рух «Молодість не байдужа» уже майже 20 років об’єднує молодих людей з усієї України, які реалізують своє прагнення допомагати ближнім у сімнадцятьох напрямках доброчинної діяльності: від усебічної допомоги дітям до повноцінної турботи про літніх людей. Учасники цього руху ставлять собі за мету не лише надати допомогу, коли надходить таке прохання, а змінити проблемну ситуацію загалом, посприяти її повному розв’язанню. Такий підхід волонтери застосовують в усіх напрямках своєї роботи, адже переконані: люди у складній життєвій ситуації потребують не чиїхось одноразових «добрих справ», а справжнього людяного ставлення, яке часто й допомагає найбільше. Волонтерський рух «Молодість не байдужа» зародився і нині діє при київському Троїцькому Іонинському монастирі Української Православної Церкви. 

Розповідає Ірина Куценко, координаторка волонтерського руху «Молодість не байдужа»

Історія виникнення волонтерської організації «Молодість не байдужа»

Ми навмисне уникаємо назви «благодійна організація». У нас немає керівної вертикалі, фіксованого обліку кількості учасників або членських внесків. Наш волонтерський рух ставить собі за мету надати можливість допомагати ближнім кожному, хто відчуває в собі таку потребу. Тому природно, що зародження «Молодості не байдужої» відбулося з ініціативи самих молодих людей, і духовенство нас у цьому підтримало. 

Троїцький Іонинський монастир у Києві є одним із великих осередків нашої церкви, де активно працюють із молоддю. З середини 1990-х тут щочетверга проходять молодіжні зустрічі. Майже 300 хлопців і дівчат кожного тижня приходили сюди спілкуватися, отримувати відповіді на актуальні духовні питання і не тільки. Дуже швидко сформувалася потреба не лише говорити, але й діяти. Молодь бачила, де й яка потрібна допомога, і вирішила ділитися між собою такою інформацією.

Кожна зустріч «молодіжки» традиційно закінчується оголошеннями та анонсами найближчих за часом волонтерських заходів. Поступово виокремилося декілька конкретних напрямків служіння, учасники молодіжних зустрічей обирали для себе те, що найбільше припадало їм до душі. Коли ця діяльність набрала обертів, на початку 2000-х було зареєстровано волонтерський рух «Молодість не байдужа». І ось уже понад 20 років він об’єднує тисячі молодих людей, які прагнуть наповнити своє життя активним служінням ближньому та духовним сенсом благодійності. Лише в Києві це понад 500 юнаків і дівчат. 

Головна ідея та цінності волонтерського руху «Молодість не байдужа»

Ми переконані, що потреба допомагати людям і служити ближнім закладена в усіх нас — незважаючи на вік, освіту, місце проживання чи віросповідання. Робити добрі справи є для душі такою самою необхідністю, як нашому тілу мати догляд, харчування та відпочинок. Тому ми прагнемо створити для молодої людини простір, в якому вона могла б реалізовувати цю свою душевну потребу доброчинності. 

Жодному з учасників нашого руху ми нічого не нав’язуємо й жодним чином не визначаємо міру участі в тому чи іншому проєкті. Ти можеш поїхати відвідати діток у дитбудинку, а наступного разу вирушити на відродження старовинної церкви, а потім узагалі записатися медіаволонтером на православний молодіжний фестиваль. Ми намагаємося підтримувати молодь у будь-яких її ініціативах і добрих починаннях.

Напрями діяльності 

Для загального усебічного розвитку ми створили та проводимо: волонтерсько-психологічні курси, паломництва, катехізаторську молодіжну школу, долучаємось до відродження стародавніх храмів, організовуємо туристичний клуб. 

Окремим напрямком можна назвати роботу Київського міжпарафіяльного молодіжного центру. В його приміщенні діють курси англійської та китайської мов, комп’ютерного програмування, театральна студія, спікінг-клаби. Тут можна дивитися фільми, поспілкуватися з психологом та священнослужителями, відзначити день народження чи будь-яке свято. Також стало традиційним проведення багатоденного молодіжного православного фестивалю «Ортофест» із залученням українських музикантів.

Джерела фінансування

Активна молодь реалізує проєкти власним коштом. На більш масштабні заходи ми також самі шукаємо гроші. Допомагає те, що жертводавці, до яких час від часу доводиться звертатися з тими чи іншими проханнями, уже мають досвід співпраці з учасниками нашого руху і знають, що наша молодь віддається по максимуму служінню ближнім. Тому люди охоче підтримують наші акції. Ентузіазм і самозречення хлопців і дівчат неможливо приховати, і це дійсно знаходить відгук і надихає приєднуватися до нашого волонтерського руху.

Благодійні проєкти волонтерського руху «Молодість не байдужа»

• Сприяння в отриманні фінансової допомоги батькам онкохворих дітей. Після перевірки нагальності та суттєвої потреби в такій допомозі «Молодість не байдужа» поширює на сайтах, у ЗМІ та в соціальних мережах інформацію з проханням про фінансову допомогу. Напрямок допомоги онкохворим дітям перекриває цілий спектр нагальних потреб, як-от: збір коштів на лікування, протезування, післяопераційний догляд; власна база донорів із можливістю швидкого реагування на будь-які потреби хворої дитини; організація дозвілля як для дітей, що проходять лікування, так і для їхніх батьків безпосередньо в онковідділеннях (ізостудія, різноманітні гуртки, екскурсії, читання книжок та спільний перегляд кінофільмів тощо); участь у богослужіннях, молитовна підтримка; супровід після лікування.
• Крім цього, ми допомагаємо пацієнтам хоспісів, ВІЛ-інфікованим, хворим на туберкульоз.
• Допомога дітям та дитячим будинкам. Так, уже традиційним стало проведення щорічного свята «Різдвяний вертеп». На Різдво, 7 січня, для майже півтори тисячі дітей із сиротинців у Національній опері України влаштовується справжнє свято з веселими іграми, розвагами та подарунками. Крім цього, ми організовуємо поїздки в дитячі будинки, інтернати для дітей-інвалідів, лікарні; допомагаємо багатодітним сім’ям, малюкам, від яких відмовилися батьки в пологових будинках; супроводжуємо сім’ї з дітьми-інвалідами; соціалізуємо випускників дитбудинків.
• Відвідування будинків для літніх людей. Молоді волонтери постійно опікуються двома такими будинками. Теплий відгук у серцях старшого покоління знаходять привітання з днем народження та святами від вихованців дитячих будинків. Ми повноцінно турбуємося про мешканців цих геріатричних пансіонатів, здійснюємо патронаж самотніх стареньких.
• Робота з ув’язненими. Традиційною стала духовно-просвітницька діяльність у місцях позбавлення волі. Священнослужителі та молодь допомагають людям, які опинилися у скрутному становищі. Допомога людям, які хочуть позбавитися залежностей. Активно діє Всеукраїнське православне братство тверезості, що опікується залежними людьми та їхніми родинами та пропагує здоровий спосіб життя.
• Ми збираємо кошти, продукти та одяг для вимушених переселенців та мешканців зони АТО/ООС.
• Курси для волонтерів. Як не парадоксально прозвучить, але, щоб служити ближнім, слід самому розвиватися, пізнавати себе, удосконалюватися професійно. Саме з цією метою один із засновників нашого руху архімандрит Іоасаф (Перетятько), кандидат психологічних наук, веде на постійній основі спеціалізовані волонтерські курси. Шляхом узагальнення та аналізу багаторічного досвіду ми прагнемо піднести волонтерство на якісно новий рівень. Для цього запрошуємо координаторів різноманітних напрямків, також своїми думками діляться вихованці сиротинців, які роботу волонтерів спостерігали зсередини. Курси є потужною профілактикою емоційного вигорання, яке, на жаль, загрожує волонтерам як людям, чия праця пов’язана з необхідністю постійної активної комунікації. Це надзвичайно важливо.

Як на вашу благодійну діяльність вплинула пандемія?

Безперечно, карантинні обмеження не могли не позначитися на нашій роботі. Надзвичайно загострилася проблема безхатченків. Люди взимку мерзли, хворіли, голодували. Чимало сил та ресурсів ми пустили якраз на цей напрямок. А крім цього, розвозили продуктові набори для самотніх літнього людей, яким через карантинні обмеження не можна було виходити з оселі.

Навіть в умовах пандемії ми не відмовилися від благодійництва.

Звідки, на Вашу думку, бере початок і чому виникає феномен благодійництва?

Упевнена, благодійництво як організована діяльність, спрямована на добрі справи, супроводжує людство від самого початку. Можливо, називалося і проявлялося воно по-різному, проте завжди були люди, які відчували потребу безкорисливо допомагати, й задля цього об’єднувалися в якісь спільноти. Не можна не замислюватися над тим, що сьогодні допомоги потребує твій ближній, а завтра, цілком можливо, її потребуватимеш ти. Важко залишатися осторонь чужої біди. Це було завжди. Якби не існувало феномену благодійництва, і світ навколо був би зовсім інший. 

Що означає благодійна діяльність для християнина?

Християнство неможливе без добрих справ. У заповідях закладено основи любові до ближнього, взаємодопомоги, взаємоповаги… Віра без благодійності буде неповноцінною. Потрібно йти шляхом Христа, а не модних тенденцій. Ми приречені на добро.

Розкажіть про свій життєвий шлях. Як Ви прийшли до благодійної діяльності?

Якось, ще у шкільному віці, я побачила по телевізору сюжет про хвору дитинку. Відчула, що хочу допомогти бодай чим-небудь, але жодної такої можливості, звісно, в такому віці ще не мала. Проте відчуття, що не можу спокійно дивитися на страждання інших, залишилося зі мною. Коли після закінчення школи вступила до вишу й переїхала жити в Київ, уже активно почала шукати, де можу втілити цей свій потяг. Бажання знайти сенс життя, поєднане з прагненням робити добрі справи, привело мене на «молодіжку» до Свято-Троїцького Іонинського монастиря. Почула, скільки оголошень із запрошеннями на волонтерство тут пролунало, й відразу ж записалася на поїздку до дитячого будинку. Після першого відвідування сиротинця зрозуміла, що жити без цього вже не зможу. Спробувала свої сили також в інших напрямках і так і залишилася у волонтерстві. Ось уже 16 років моє життя пов’язане з рухом «Молодість не байдужа». Я знайшла тут безліч друзів — нас об’єднали добрі справи. 

Що Вас надихає в благодійницькій діяльності?

Надихають люди. Наші волонтери — нереальні. Щирі, активні, дійсно небайдужі, готові відразу прийти на допомогу ближньому. Їхні очі сяють, серця горять, а самі вони переповнені енергією та ідеями. Я просто заряджаюся від них.

Надихають результати діяльності. Скажімо, коли бачиш, як твої підшефні вихованці дитячих будинків виростають і стають повноцінними та гідними членами суспільства. Ми їх усіляко підтримуємо, з багатьма я особисто залишаюся добрими друзями.

Багато хто з них — люди з інвалідністю — попри складні життєві обставини, життя в інтернатах чи геріатричних пансіонатах, реалізувався настільки гідно, що про них хочеться писати книги! Нещодавно вихованка дитбудинку, яким ми опікувалися, завоювала золоту медаль на Параолімпіаді. Я добре знаю цю дівчинку. Як не пишатися такими людьми? Як їхній приклад може не надихати?

На яких цінностях, на Вашу думку, повинна розвиватися Україна та суспільство?

Україна — це моя земля. Коли виїжджаю за кордон, сумую за Україною і знаю, що ніде в світі не буду такою щасливою, як удома. І дуже хочу, щоб усі люди любили й цінували те, що ми маємо, — нашу Україну, були люблячими, доброзичливими та гідними громадянами нашої держави.