Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ)

Духовний вплив церкви на суспільство через добрі справи — саме це є наріжним каменем у діяльності Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів (ВСЦ ЄХБ). Через обласні та регіональні релігійні громади Союз об’єднує християн-баптистів усієї України. 
Метою є організаційне та духовне єднання віруючих та поширення євангельських ідей у суспільстві. «Треба полюбити тих, кому будеш служити», — вважають у комітеті соціального служіння ВСЦ ЄХБ. Забезпечення продуктовими наборами та іншими необхідними речами людей, які потребують сторонньої допомоги, — дітей-сиріт, сімей, що потрапили у складні життєві обставини, людей з інвалідністю, самотніх та стареньких — стало традиційною та постійною благодійною діяльністю євангельських християн-баптистів.

Про добрі справи розповідає керівник комітету соціального служіння ВСЦ ЄХБ Дмитро Матюхін.

Всеукраїнський союз церков євангельських християн-баптистів є найбільшою протестантською спільнотою в Україні. До його складу входить 2272 церкви та 320 місіонерських груп, які об’єднують понад 113 тисяч віруючих. Соціальний напрямок діяльності ВСЦ ЄХБ охоплює сирітське служіння, служіння незрячим, людям із вадами слуху та людям з інвалідністю, а також тюремне служіння і служіння залежним людям. Комітет соціального служіння виконує координаційну, дорадчу та комунікативну функції. 

 

Місіонери Союзу несуть служіння у різних країнах світу – навчають дітей, займаються зі студентами, організовують та проводять табори відпочинку, здійснюють соціальне служіння місцевому населенню, співпрацюють із помісними церквами тощо.

Розкажіть, будь ласка, про історію становлення комітету соціального служіння.

Спершу ми сформували команду. Майже в кожній області є відповідальні за соціальне служіння. Без цих людей соціальний комітет не міг би існувати. У комітеті сформовано різні напрями роботи, зокрема сирітське служіння діє по всій Україні й охоплює п’ять основних напрямків: профілактична робота із проблемними сім’ями; робота з інтернатами та соціальними службами; робота із сім’ями-усиновителями; робота з церквами та робота з благодійними фондами і організаціями.

У кожній області представлено служіння людям з інвалідністю, яке надає фізичну, соціальну та духовну реабілітацію людям з інвалідністю. Основна мета — відкривати нові можливості для людей з інвалідністю та проголошувати біблійний погляд на інвалідність у суспільстві.

Також в Україні налічується 26 біблійних груп для людей із вадами зору, якими опікуються більше 50 регіональних лідерів євангельських християн-баптистів, більшість з них  ― незрячі. Мета ― духовно-просвітницька діяльність серед людей з вадами зору, щоб кожна незряча людина могла почути Євангелію і мала Слово Боже в доступній їй формі, а також соціальна робота і підтримка незрячих людей України.

Відповідальні за служіння людям із вадами зору охоплюють понад 100 000 осіб із вадами слуху, з яких ― 7 000 християни. Мета служіння — привести людей з вадами слуху до Ісуса Христа. Досягання цієї мети відбувається через проповідь Євангелії на жестовій мові та через різні форми благовістя.

В Україні функціонує 184 в’язниці, у яких євангельські християни-баптисти несуть служіння. Представники тюремного служіння провадять роботу як із ув’язненими, так і з їхніми рідними.

Також понад один мільйон громадян нашої держави є залежними людьми. Щоденно відбувається робота з людьми, які потрапили у пастку різного виду залежності – від наркотиків, алкоголю, комп’ютерних ігор тощо. Відбувається навчання лідерів. Щорічно проходять Всеукраїнські конференції для відповідальних за служіння залежним людям. Також щороку відкриваються реабілітаційні центри. Так, станом на 2021 рік вже відкрито і функціонує 70 реабілітаційних центрів ЄХБ.

Є відповідальні люди, які повністю посвятили себе служінню, яке виконують добросовісно та професійно. Вони зосередили своє життя цілковито на тому напрямі, за який відповідають, і готові навчити інших людей та передати їм свій досвід. Тож ми змогли вмотивувати таких людей до відкриття низки громадських організацій, благодійних фондів, громадських об’єднань, які служать на благо церков і всього нашого братства.

Ми регулярно проводимо конференції, різного формату зустрічі тощо. Скажімо, під час святкування 500-річчя Реформації в 2017 році комітет запропонував низку ідей та проєктів, які діють і сьогодні, зокрема «Чисте серце ― чисте місто», «Від Різдва до Різдва», Фестиваль сім’ї та інші.

Наразі комітет соціального служіння ВСЦ ЄХБ став ключовим у роботі з переселенцями та у служінні на Сході України. Наша діяльність охоплює безпосередню роботу з мешканцями Сходу, а також консультування та допомогу в організації гуманітарних вантажів. Ми допомагали в поселенні та харчуванні внутрішньо переміщених осіб, у забезпеченні їх одягом і побутовими речами, у працевлаштуванні, координації гуманітарної допомоги, її доставці та розподілі між тими, хто залишився в небезпечній зоні, а також підтримували поранених у військових шпиталях.

 

З початком військових дій церкви активно організували збір продуктових наборів, медикаментів, одягу та предметів побуту для передачі військовим в АТО/ООС та жителям Донбасу. На збільшення обсягів допомоги для Сходу України суттєво вплинула наша співпраця із західними місіями та організаціями.

Понад 10 000 вимушених переселенців зі східного регіону отримали тимчасове житло від євангельських християн-баптистів: у приміщеннях церков, в оселях віруючих, у різних закладах, притулках, таборах і базах відпочинку. Церкви власним коштом допомагали утримувати переселенців у місцях тимчасового проживання.

За допомогою обласних об’єднань і місцевих церков за п’ять років було відправлено на Схід України кілька сотень тонн гуманітарної допомоги. Лише через Міський центр допомоги, який працював на території Донецької, Луганської та Запорізької областей, роздано понад 50 тисяч продуктових наборів і доставлено понад 200 тонн гуманітарних вантажів. 

Якою є головна ідея та цінності вашої благодійної роботи?

Основою нашого служіння є слова Ісуса Христа, записані в Євангелії від Матвія: «Тож нехай сяє ваше світло перед людьми, щоб вони побачили ваші добрі діла й прославили Отця вашого, Який на небесах».

Ми розуміємо, що служіння Богові — це служіння людям, тому, співпереживаючи нашим ближнім та доторкаючись до їхніх проблем і потреб, ми стаємо ближчими до них. Це найголовніше, у цьому суть і сенс Євангелія.

 

Що або хто надихає Вас робити те, що Ви робите?

Мене надихає Христос і Його приклад. Якщо ми приймаємо жертву Христа, то і самі маємо віддавати себе в жертву: свій час, сили, кошти. Його серце належало людям, Він прийшов заради них. У Нього не було іншої мети, окрім нас. І в цьому Він є мені за приклад.

Розкажіть, будь ласка, про деякі напрями благодійності комітету соціального служіння.

Скажімо, цього року в Луцьку відкрили два дитячі будинки сімейного типу. Тут в атмосфері любові, затишку та піклування живуть діти-сироти і ті, хто позбавлений батьківської турботи. У повністю облаштованих будівлях діти отримують опіку та виховання в родинних умовах.

Дитячі будинки сімейного типу є місткими та комфортними. Мають площу понад 250 квадратних метрів. Тут є багато житлових кімнат, ігрові приміщення, душові, кімната, де мешканці можуть збиратися усією родиною.

Цей проєкт став можливим завдяки співпраці релігійної громади євангельських християн-баптистів «Дім Євангелія» з депутатами Луцької міської ради, які надали в постійне користування земельний наділ площею близько 50 сотих. Згодом будинки було збудовано фондом «Міст у життя» за сприяння Всеукраїнського союзу церков євангельських християн-баптистів. Прийомні батьки, які вже оселилися в будинках, цілковито посвячують себе та віддають усі свої духовні сили, терпеливість, мудрість двом десяткам дітей, які через певні життєві обставини були позбавлені родинного затишку та батьківської опіки. Така праця — це служіння і Богові, і людям. Вона потребує любові та витривалості. Загалом, лише на Волині таких будинків уже дванадцять.

Також варто зазначити, що цього року понад 5 тисяч українців отримали разову допомогу з нагоди 30-річчя Незалежності України в рамках спільного проєкту «30 років служіння Богу та Україні» та низки заходів соціального благовістя «Християни для України». Скажімо, на Житомирщині значну кількість подарунків роздали родинам учасників АТО/ООС, які через посттравматичний стрес потрапили у складні життєві обставини, а також сім’ям загиблих. Принагідно слід зауважити, що у нас є велика команда капеланів, через яких ми залучені до проблем цієї групи людей. Відвідуючи сім’ї, ми несли їм матеріальну допомогу та слово Євангелія.

 

У Хмельницькій області вирішили зосередитися на наданні допомоги мешканцям сільської місцевості. Продуктові набори адресувалися людям з інвалідністю, самотнім літнім людям, особам із вадами слуху та зору, випускникам шкіл-інтернатів та сиротам, багатодітним сім’ям, особам, які вийшли із місць позбавлення волі та потребують адаптації, людям, які після тривалої алкогольної залежності хочуть змінити своє життя.

Двісті продуктових пакетів отримали люди з інвалідністю, малозабезпечені, сім’ї з хворими дітьми, переселенці Донецької області. Ми відвідували людей у їхніх домівках у Бахмуті, Покровському, Часовому Яру та селах Тоненьке, Завітне, Уманське, Водяне.

Великим благословенням стали продуктові набори для мешканців Черкас та області. Під час роздачі допомоги брати і сестри спілкувалися з людьми, дізнавалися про їхні потреби і всіляко підтримували та підбадьорювали їх. Наразі одна з церков Черкащини запроваджує таке служіння на постійній основі. Церква має намір роздавати продуктові набори щотижня.

Безперечно, велике щастя — допомагати, адже краще давати, ніж брати. У цьому переконалася і молодь київської церкви «Храм миру». Цього року молоді люди відвідали поліські села Київщини, що розташовані поблизу Чорнобильської зони відчуження: Млачівка, Мар’янівка, Луговики та Максимовичі. Окрім продуктових наборів і подарунків, молоді люди підготували для дітей розважальну програму: ігри, конкурси з призами, постановку біблійної історії та смачний обід. І такі добрі справи маємо намір продовжувати й надалі.

Розкажіть про свій життєвий шлях. Як Ви прийшли до благодійної діяльності?

Я народився і виріс у сім’ї, де ніколи не говорили про Бога. Щодо виховання, то мої батьки завжди намагалися пояснити мені і молодшому брату, що нам необхідно гарно вчитися, бути вихованими й інтелігентними людьми, що обов’язково треба здобути престижну професію. І для мене, підлітка, на той час це виглядало як шаблон виховання. У перспективі я бачив себе «ботаніком-заучкою», який так і не побачить справжнього життя. З цього все і почалося. Напевно, спрацював принцип «від зворотного», і я почав шукати того, що, на мою думку, було яскравим і цікавим, чого не можна було пропустити.

Школа, захоплення, вибір друзів, компанії… Це був особливий час мого формування через тих хлопців, яких я вважав за авторитетів. До інтересів у нашій компанії можна віднести околиці міста, спальний район, поділений на групи товаришів. До однієї з таких груп належав і я. Бажання проявити себе і бути авторитетом для однолітків – ось що здавалось для мене цінним. Я думав, що стати авторитетом можна лише через якісь учинки, тоді на тебе звертатимуть увагу.

Йшли роки. Моє дитинство і юність проходили в Запоріжжі, хоча народився я в російському місті Ульяновськ. Я пригадую, коли мені було 13 років, розпочався особливий період у моєму житті. Я не чув своїх батьків, жив так, як хотів. А тому в цьому юному віці я наробив дурниць. Таке самовілля уже не приносило мені радості. І от коли, на мою думку, все втратило сенс, я захотів змінити своє життя. Вже тоді моя мама стала ходити до церкви. Мій друг, з яким ми разом руйнували своє життя, покаявся і став християнином. Я побачив, що Господь змінив його, хоча десь у своєму серці так і не міг повірити, що це можливо! В розбитому стані я розпочав шукати Бога. Я щиро просив Його спасти мене. З того часу все в моєму житті стало змінюватися.

Це був 1999 рік. Я приїхав в Ірпінь на зустріч з пастором. Він викладав в Інституті підготовки церковних служителів на базі «Центру християнського життя України». Я побачив, як навчаються молоді брати, серед яких був і мій друг. Звернувши увагу на атмосферу, яка панувала серед студентів, я дуже сильно захотів бути таким, як і вони. 

Я мав на серці бажання, щоб Бог не просто звільнив мене від гріха і я був спасенний, я захотів мати сенс життя в служінні та посвяті Йому тут на землі.

Я покаявся. Бог звільнив мене від рабства гріха. Він знав мої бажання, і я став студентом цього ж інституту. У 1999 році, коли я був студентом, я прийняв святе по вірі водне хрещення.

У 2003 році Господь подарував мені прекрасну дружину і помічницю. Ми маємо дві чудові донечки. У 2008 році мене рукопоклали на дияконське служіння в Центральній церкві ЄХБ м. Запоріжжя. А в березні 2013 року Рада пресвітерів ВСЦ ЄХБ України благословила мене на служіння керівника комітету соціального служіння. 

Господь дарував мені можливість навчатися і здобути освіту спочатку в Класичному приватному університеті, а згодом – у Запорізькому національному технічному університеті. Це допомагає мені в служінні. У 2019 році я здобув науковий ступінь кандидата соціологічних наук.

Через виклики, які зустріла Україна 2014 року ― війну на Сході, ми створили ГО «Міський центр допомоги» в місті Запоріжжі, де я є директором і співзасновником. Ми служимо людям, які проживають у зоні бойових дій, і тим, хто потребує допомоги.

Я зрозумів, що шукало моє серце тоді, в юні роки. Нині я безмежно радію, що перебуваю в Його міцних руках і Він дає мені привілей бути Його інструментом та служити для Його слави. 

У 2011 році Господь показав, як важливо боротися за християнські сімейні цінності і популяризувати їх. Відтак ми почали організовувати і проводити Фестивалі сім’ї, які нині проходять не лише в Запоріжжі, а й по всій Україні.

На яких цінностях, на Вашу думку, повинна розвиватися Україна та суспільство?

Ми живемо в особливий час — час викликів та нових можливостей. Тому сьогодні є важливим питання ролі та місця церкви в процесах децентралізації. Адже децентралізація дає нові обрії для церкви служити громаді. Пандемія показала, що не існує схеми порятунку. Держава не завжди готова до нових викликів, вона поки не розглядає церкву як інструмент допомоги. Тому ми хочемо відшукати алгоритми дій, які допоможуть надавати якісні соціальні послуги через церкву.

«Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця нашого, що на небі» (Мт. 5:16). Ці слова є моїм особистим кредо і слугують покликанням усього нашого комітету соціального служіння.