Євангелічно-лютеранська релігійна громада села Новоградківка

Соціальне служіння є великою цінністю для Євангелічно-лютеранської релігійної громади села Новоградківка: матеріальна допомога та навчання дітей і підлітків із соціально вразливих родин, піклування про пенсіонерів тощо. Благодійну діяльність не зупинила й пандемія. Навпаки ‒ саме через виклики, пов’язані з нею, народився новий проєкт «Соціальна кухня», щоб допомогти самотнім літнім людям під час кризи. 
Ця лютеранська громада з Одещини має довгу, майже 200-річну історію. На початку ХІХ століття її заснували німецькі колоністи. Переживши багато негараздів, зокрема й совєцьку боротьбу проти клерикалізму, Другу світову війну та радянську депортацію німців, громада відродилася у 2005 році.

Про добрі справи розповідає Олександр Гросс, пастор Євангелічно-лютеранської релігійної  громади с. Новоградківка, президент синоду НЄЛЦУ

 

Історія виникнення

Євангелічно-лютеранська релігійна громада с. Новоградківка виникала двічі. На початку ХІХ століття царський уряд виділяв землі німецьким родинам, які запрошував приїхати для розвитку сільського господарства і промисловості в Одесі. Так виникла ціла німецька колонія, яка об’єднувала декілька поселень. Формально вона почала існувати з 1804 року, а вже роком пізніше з’явилися перші помешкання. Новоградківка була одним із таких поселень. Назву було запозичено від баварського міста Нойбург, яке за повір’ям дуже сподобалося майбутнім колоністам, коли вони пропливали повз нього на баржі. 

Поселення було лютеранським. Навколо нього були й інші лютеранські поселення. Крім цього, поруч були й католицькі села. Тобто на тих територіях від самого початку для переселенців релігійне життя важило дуже багато. 

Перший етап існування Новоградківки — це період з 1804 до 1933 року. Весь цей час місцева громада виконувала об’єднуючу роль для навколишніх поселень. Там відбувалося навчання дітей, вирувало політичне життя, проводилися збори, які вирішували майбутнє колонії. Потім таким місцем стала неймовірно красива церква, збудована архітектором Християном Бейтельсбахером, який народився в цьому селі. В 1933 році радянська влада все це припинила. Тоді був розгромлений Спартаківський німецький національний район, до якого входили всі колонії. Усі церкви було зачинено, а церковне майно — відібрано. Тому, наприклад, у нас зараз немає жодних книг із тих часів. Церкви ж раніше виконували адміністративну функцію, й зараз можна було б відновити цілий пласт історії: хто коли народився, коли помер тощо. На жаль, це неможливо. 

У 1941 році релігійне життя на певний час відновилося під час румунської окупації. Але вже в 1944 році окупаційна адміністрація наказала всім жителям сіл із західної сторони Одеси (які не були виселені на схід наказом радянської влади в 1941 році) збирати речі та переселятися на захід. Так, 20 березня 1944 році після богослужінь у церквах німці під тиском та каральними заходами залишили своє село. Починаючи з 1945 року, село вже заселялось українськими та іншими родинами. 

У 90-их роках між Україною та Німеччиною була спільна програма з відродження німецьких поселень. У селах, які колись були німецькими, з’явилися нові вулиці. Там мали жити німці, що приїздили з Центральної Азії та які опинилися там унаслідок депортації, організованої Радянським Союзом. Коли туди почали повертатися люди, не всі вони були лютеранами або взагалі сповідували якусь релігію. Хтось із них продовжив свій шлях і згодом виїхав до Німеччини.

Другий етап в історії Новоградківки починається у 2005 році. Тоді силами активістів, переважно молоді, з євангелічно-лютеранської громади св. Павла м. Одеса відродилася громада в Новоградківці. Вдалося повернути будівлю церкви. Вона довгий час була сільським клубом, після того була в приватній власності. Згодом підприємець, якому вона належала, подарував її нам. Будівля була в аварійному стані. До сьогодні ми не змогли її повністю відреставрувати. Я як пастор почав із кількома людьми нову громаду. Вона й сьогодні є дуже маленькою та налічує лише десятеро дорослих. Але активність нашої громади та її членів гідна уваги та поваги. 

Напрямки діяльності

Сьогодні це недільна школа, підліткове служіння, служіння для дорослих та соціальне служіння. На мою думку, в соціальному служінні нам вдалося досягти чималих успіхів. 

Джерела фінансування

Як такого фінансування в нас немає. Я пишу проєкти, спілкуюсь із друзями та знайомими з України, скандинавських, інших європейських країн, Сполучених Штатів Америки. Час від часу наші проєкти підтримують. Із кимось у нас співпраця на систематичній основі. Тобто партнери підтримують якийсь наш конкретний проєкт вже багато років. Так, наприклад, функціонує наш дитячий центр, якому вже одинадцять років. Але за ці роки в нього було 3-4 різних спонсори. 

Важливо зазначити, що ми не діємо за принципом грантових систем. Тобто в нас усе діє на волонтерських засадах. Звичайно, іноді ми намагаємось дякувати людям за виконану роботу, але взагалі це все волонтерська діяльність. У нас немає фонду зарплатні. Тобто фактично всі наші витрати йдуть на тих, для кого ми реалізуємо той чи інший проєкт.

Головна ідея громади

Для нас Бог є в центрі всього, а для людини це «все» створено. Отже, кожна людина є важливою, є особистістю. Тому для нас дуже важливо розвивати людей. Крім богослужінь та інших духовних заходів, у нас є семінари, на яких люди можуть вчитися. Усі наші проєкти покликані допомогти дітям, підліткам і дорослим розвиватися, розуміти своє місце у світі та роль Бога в їхньому житті. Бог хоче, щоби людина була вільною. А тому вона має розвивати свої базові чесноти. Ми просто допомагаємо це зробити. 

Водночас є певна проблема з тим, що ми робимо. Коли людина більше часу приділяє навчанню, то вона шукає, як їй поїхати із села. Через це багато хто виїздить. 

Цінності громади 

Наші цінності є християнськими. Вони лютеранські в тому сенсі, що ми наповнюємо їх змістами, притаманними саме нашій конфесії. Це такі цінності, як віра в Триєдиного Бога, спасіння по вірі, добрі справи як наслідок віри, авторитет Священного Писання, необхідність вчитись і розвиватись усе життя, свобода в мисленні та діях, що не суперечать нашим цінностям, допомога іншим, як і собі, можливість мати гідне людське життя, повага до країни, в якій ми живемо. 

Розкажіть про свій життєвий шлях. Як особисто Ви прийшли до благодійної діяльності? 

Я народився на Північному Кавказі й у 1988 році переїхав у Західну Україну, в місто Луцьк. Одразу почав вчити українську мову. У мене є друг, який тоді був дотичний до політичного життя. Відповідно, я теж деякий час був залучений до цього виру подій. Пережив багато чого цікавого. 

У 1992 році в Луцьку відродилась євангелічно-лютеранська громада, в яку прийшов і я. Саме ця громада вплинула на моє ставлення до життя і змінила мій життєвий шлях. У 1994 році мене попросили проводити там богослужіння, і це був для мене виклик від Бога. Я його прийняв, і так почалася моя релігійна діяльність, із якою я пов’язав своє життя. Я вчився в духовній семінарії у Санкт-Петербурзі. Після навчання мене запросили в лютеранський центр в Одесі навчати працівників церкви, волонтерів, молодь.  

Я відчув своє покликання до соціальної роботи саме тоді, коли працював із молодими людьми. Молодь була дуже сильно сконцентрована винятково на собі. Так уже в них повелося, що хтось має про них турбуватися, розважати їх, придумувати щось замість них. Коли я таке побачив, то зрозумів, що нам потрібно робити з ними щось разом. Щоби це їх розвивало, а також щоби вони звернули увагу на інших людей. Так ми почали проводити в селах, які були новими німецькими колоніями, різні святкові та євангелізаційні заходи. Там я побачив, у якому стані перебувають діти, як вони одягнені. У них нічого не було. Я усвідомив, що ми маємо не просто говорити з ними про Христа, але й робити щось, що дало б їм змогу відчути Його любов не тільки на словах, але й через добрі справи. Отож, разом із молоддю ми почали збирати кошти та купувати зимове взуття та продуктові набори. Я займаюсь цим досі, а майже вся та одеська молодь виїхала за кордон. Але разом із ними ми багато чого заснували в селах: недільні школи, молодіжний центр у селі Петродолинському. Наша діяльність мала наслідки. Ось так Господь відкрив мені очі та дав побачити, в якому стані живуть люди. Коли ти бачиш, що люди відчувають радість, навіть ненадовго, цей досвід та відчуття дуже сильно на тебе впливають. Після цього ти вже не можеш не допомагати.

Зважаючи на Ваш багаторічний досвід благодійності, чи можна сказати, що кількість тих, хто потребує допомоги, збільшилась? 

По-різному. Дуже змінилися люди й обставини. Але, на жаль, кількість нужденних не зменшується. У нинішній системі з ОТГ соціальний працівник може працювати одразу в чотирьох селах. Він чи вона фізично не встигає відвідати всіх. Багато часу в них забирає і формальна робота з документами, відповіді на листи. Ми з ними співпрацюємо й намагаємось, за можливості, допомагати. 

У пандемію проблеми людей лише загострились. В одне село ми планували почати возити гарячі обіди для літніх осіб. Але сільський голова сказав, що немає, для кого возити обіди. Усі ці люди померли… 

Благодійні проєкти, які робить лютеранська громада Новоградківки

  1. Християнський табір. Функціонує з 2002 року. Ми возимо дітей із соціально вразливих груп на відпочинок біля моря. 
  2. Денні табори в Новоградківці для дітей та підлітків.
  3. Спільні табори з нашими друзями зі словацького міста Мартін. Це відбувалося 4-5 років поспіль. Проводилося все так само в Новоградківці. У цьому таборі можна було вивчати англійську та зануритися в християнський контекст. Брало участь приблизно 70-80 дітей. 
  4. Вже 10 років, але з короткими перервами, ми робимо табори з нашими американськими друзями в інших селах. Усе це організовується на базі місцевих шкіл за погодженням місцевої влади. В одному таборі могли взяти участь до 100-120 дітей. 
  5. Упродовж одинадцяти років ми допомагаємо діткам із соціально вразливих родин, які мають найбільші складності в навчанні. Наші волонтери з громади працюють у групах із 4-5 дітьми, допомагаючи їм вивчити літери, цифри, вчать писати та рахувати. Також їх вчать елементарних правил гігієни та поведінки. На прикладі біблійних історій ми намагаємось навчити діток важливим людським якостям. Цей центр носить назву “Віфанія”.
  6. Є в нас і акція, що проходить перед Різдвом. Вона складається з двох частин, оскільки має стосунок до дітей та літніх людей. Перші отримують індивідуальні подарунки в коробочках із-під взуття, які гарно прикрашені та зібрані за кордоном (у Польщі або в Німеччині, Великобританії, США — у різні роки по-різному). Ми доставляємо такі подарунки багатьом діткам у нашому регіоні. Цим спільно опікуються німецька євангелічно-лютеранська громада в селі Петродолинське, благодійний фонд “Дияконія — Україна” з Харкова та “Реабілітаційний центр св.Павла” з Одеси. У різні роки ми передавали діткам від 500 до 1500 подарунків. Другою частиною є збір пожертв та закупівля продуктових наборів для пенсіонерів. Разом із підлітками ми доставляємо набори людям додому. Залежно від можливостей ми допомагали від 100 до 500 особам за зиму. Часто старенькі плачуть, кажуть, що нікому не потрібні. Усе своє життя вони пропрацювали в колгоспі чи в школі, тепер за ними ніхто не доглядає. Вони запитують нас: «А для чого ви це робите?» Ми робимо це, бо вважаємо, що це потрібно робити. Це потрібно і стареньким людям, і нам. 

Роздача продуктових наборів пенсіонерам на Різдво

  1. Перед початком пандемії, у березні 2020 року, ми провели медичний тиждень. Акція проходила в трьох селах, по два дні у кожному. Приїздили українські лікарі та лікарі з Америки. Усе проходило в державних лікарнях, бо ми все попередньо так само погодили з місцевою владою. Можна було прийти, записатися та пройти безкоштовний огляд у лікаря. Медики виписували ліки, й ми одразу ж безкоштовно надавали ці ліки тим, хто прийшов. Зазвичай, це були літні люди. Крім цього, ми ще організували мобільну групу, яка відвідувала стареньких, які не могли вийти з дому чи були паралізовані. 
  2. Раз на рік ми робимо проєкт для школярів. Фінансово нам допомагають наші брати-лютерани з Польщі. А тут в Одесі в нас є наш друг-німець, який має підприємство, що виготовляє все необхідне дітям для школи. Він робить нам величезні знижки, й ми можемо роздавати діткам шкільні набори. Ми змогли охопити приблизно 10 шкіл. У 2020 році ми роздали 200 таких наборів, а 2021 — вже 300. 

Шкільні набори для діток у школі Новоградківки, 2021

Шкільні набори в школі Петродолинського, лютий 2021

Як на діяльність вплинула пандемія?

Пандемія вплинула на нас сильно. Ми припинили роботу дитячого центру та всі богослужіння. Так продовжувалося декілька місяців. Потім, коли Кабінет Міністрів України послабив карантинні обмеження, ми провели два табори для дітей. 

Уже восени 2020 року було трохи легше, й ми повністю відродили нашу діяльність. Ми намагалися не зупиняти роботу дитячого центру. Незважаючи на те, що навіть сільські школи підлаштувалися під нові умови і змогли організувати дистанційне навчання, дітки з соціально вразливих родин потребували допомоги. У них немає гаджетів. Тому ми намагалися робити для них навчальний процес безперервним. Коли стала доступною вакцинація, ми всі вакцинувалися. Вакцинацію ми проводили публічно. Я писав про це у фейсбуці. Це так само розповсюджували й лікарі. Для людей важило те, що, наприклад, пастор вакцинувався. 

Пандемія як каталізатор змін. Проєкт «Соціальна кухня»

На початку пандемії та карантину усюди поширювалася інформація, що старі люди мають сидіти вдома й нікуди не виходити. Щоби якось їх підтримати в цей складний час, ми спочатку розвозили їм тексти проповідей та передавали їх через поштові скриньки. 

Потім я подумав про те, чи є в них доступ до їжі в цей час. Багато хто з них боявся виходити в магазин. А що з тими, хто паралізований, німий чи має психічний розлад? Тому ми дуже швидко переорієнтувалися та почали возити їм їжу. Усе упаковували в термосумки, щоби їжа була гарячою. Наш кухар був схожий на космонавта через усі засоби індивідуального захисту, які були на ньому, а ми, ті, хто розвозили їжу, наче були з його команди, усі в масках. Ми почали все це робити у вересні 2020 року й не зупинялися до кінця липня 2021 року. 

Проєкт «Соціальна кухня» в с. Новоградківка

Спочатку нас було лише десятеро людей. Ми почали думати, як розширитися, щоби допомогти більшій кількості людей. Звертались то в одне, то в інше село. Тепер у нас є список із 23 людей, яким ми постійно можемо допомогти гарячим обідом.  Я почав робити фото їжі, яку ми готуємо, та викладати пости на своїй сторінці у фейсбуці. Ці пости дуже сильно вплину на моїх друзів у соцмережі, і благодійні внески на цей проєкт значно зросли.

Гарячий обід, який роздавали в рамках проєкту «Соціальна кухня» 28 квітня 2021 року

В одній із наших громад на Херсонщині є сільськогосподарський проєкт. Вони орендують землю, обробляють її та вирощують овочі. Вони, наприклад, допомагали нам не грошима, а тим, що вирощують. 

Ми плануємо скоро відновити діяльність. Зараз я пишу план цього проєкту й маю надію, що наші друзі нам допоможуть, щоби ми могли поширити діяльність «Соціальної кухні» на нові населені пункти. 

Проєкт «Соціальна кухня» в с. Йосипівка

Про джерело натхнення 

Надихає, коли ти щось для людини зробив, коли ця людина перебуває в тяжкому стані безвиході. Я розумію, що наша діяльність не змінює життя людей кардинально. Я говорю саме про матеріальний вимір. Але, на мою думку, тут більше важить вимір духовний. Важливим є спілкування з тими, кому допомагаємо. Приємно усвідомлювати, що комусь із твоєї країни або, наприклад, з Польщі чи іншої країни цікаво, що з тобою відбувається, й ці люди готові тобі допомогти. 

Благодійність – це важливий досвід, який формує світогляд людей. Так сталося й зі мною. Ми десь потроху допомагали й поступово розвивалися. Допомагаючи іншим, ми й собі допомагали. 

Про найбільше враження за час благодійної діяльності

Певний час я відвідував одну жіночку, що була паралізована. Ми познайомились із нею, коли роздавали літнім людям продовольчі пакети. Підлітки передали мені, що вона хотіла бачити пастора. Саме в цей час у мене було дуже багато проблем, і я боявся, що не зможу достатньою мірою допомогти людині. Ми спілкувалися кілька разів на місяць зо два роки. Вона була людиною зі складною історією, але стала тією, хто найбільше надихнув мене на життя та боротьбу за правду. Ми стали рятівним колом одне для одного. Я розумію, що за цим усім стояв Бог, Який, познайомивши нас, допоміг нам обом. 

Чи стикалися Ви колись з емоційним вигоранням? 

З вигоранням я знайомий. Через декілька років  життя в несправедливості я відчув на собі, що таке вигорання. Але це не було пов’язано з благодійною роботою, а з іншими подіями, які особисто мені довелося пережити. Для мене благодійність і соціальна робота весь час були ліками проти вигорання. Це допомагало звертати увагу на тих, хто був у гіршому стані, і вчило бути вдячним Богу. Церква, соціальна робота та робота з власною історією на курсах душеопікунства допомогли та досі допомагають мені не згоріти, набиратися сил для того, щоби рухатися далі.

Що порадите тим, хто опинився в такій ситуації?

Якщо ж хтось інший стикається з емоційним вигоранням як наслідком саме соціальної роботи, то я би порадив цій людині запитати саму себе про мету її дій, що вона хоче цим досягнути. Якщо ти очікуєш, що тобі всі будуть дякувати, й робиш щось тільки для того, аби тебе хтось похвалив, то це не соціальна робота. Або якщо ти очікуєш, що людина після твоєї допомоги обов’язково має прийти в церкву, то так само варто усвідомити, що це не є мета соціальної роботи. 

Також завжди варто пам’ятати, що ми не несемо відповідальності за людей, яким допомагаємо. Багато хто може втомлюватися саме через те, що, опиняючись у ситуації, коли допомогти ніяк не можна, починає через це погано себе почувати, знаходити в цьому свою провину. З часом людина стане такою ж безпорадною, як і ті, кому вона хоче зараз допомогти. Тому потрібно чітко провести межу, що в тебе є своє власне життя, ти не відповідальний за все. Ті нечисленні речі, що ви робите зі своєю громадою, — це вже щось. Потрібно просто нарощувати силу, а не звинувачувати себе в тому, що мало робиш. 

Якщо правильно все розкласти по місцях, то емоційного вигорання не має бути. Так само потрібно не забувати про те, що це дуже серйозні речі, з якими потрібно працювати. Я, наприклад, колись відвідував курси душеопікунства. Там ми працювати з власними історіями, життєвими ситуаціями. Це дуже допомагає переоцінити свої погляди в моменти, коли ти дуже втомився. 

Ви є українським німцем. Що це для Вас означає?

Чесно кажучи, я не живу щодень із думкою, що я німець. Для мене набагато важливішою є моя християнська лютеранська ідентичність. Я володію німецькою мовою, але, на жаль, це не мова, яку я вивчив у родині. Але я розумію та вдячний моїй бабусі та тіткам, які долучилися до мого виховання. Через них на моє виховання та мої переконання вплинула й німецька ідентичність. Усе ж існують у нашому суспільстві певні риси, що описують німецьку ідентичність. І свідомо чи несвідомо ти намагаєшся відповідати тим кращим рисам, про які чуєш.

Взагалі, усе значно складніше. Для мене християнська ідентичність важить значно більше. Звичайно, існують такі дати, як День пам’яті жертв депортації німців з України. Але, навіть коли ми збираємося в цей день, насамперед ми влаштовуємо поминальну молитву. 

Для мене бути німцем в Україні — насамперед бути людиною, що прагне розвиватися та допомагати іншим йти шляхом розвитку. Бути вільним, відповідальним, чутливим до потреб ближнього, вдячним Богу за можливість послужити іншим і країні. Цінність та гідність людського життя — це те, що я б хотів і надалі відкривати для інших. 

Що за люди займаються благодійною діяльністю в проєктах Євангелічно-лютеранської релігійної громади с.Новоградківка? 

Зазвичай це члени нашої громади. Але приходять і ті, хто в нашу громаду не входить. Серед учасників багато підлітків, молоді. Зважаючи на свій вік, вони можуть ще не до кінця розуміти, що саме вони роблять. Але їм це цікаво. Їм цікаво й важливо занести їжу якійсь бабусі, поговорити з нею, нагадати їй, що Бог із нею, побачити її щасливі очі. Такі події сильно впливають на молодих людей. 

Як до Вас долучитися й чи можуть це зробити люди з інших конфесій або й зовсім нерелігійні?

У наших благодійних проєктах ми ніколи не питаємо людей про їхні релігійні переконання. Так само ми не питаємо й тих, із ким співпрацюємо, хто допомагає нам. Ми дуже відкриті. Ми дружимо з багатьма протестантськими громадами. Серед них є й баптисти, і п’ятидесятники. У благодійній діяльності час від часу ми допомагаємо їм, а вони своєю чергою — нам. Ми раді допомагати й отримувати допомогу.

Долучитися до нашої діяльності може будь-хто. Але якщо це людина чи організація, які хочуть використати благодійність як спосіб для піару, то ми навряд чи будемо співпрацювати. Це не про нас. 

На яких цінностях має розвиватися Україна?

На таких цінностях як відповідальність, збереження природи, усвідомлення того, що в тебе, крім прав, є ще й обов’язки. Турбота про світ, у якому ти живеш, та всіх, кого ти в цьому світі зустрічаєш.

Можливо, найголовнішою є цінність поваги до людини та до того, що всі ми різні. Варто докласти всіх зусиль, щоби в Україні могли розвиватися й гідно жити всі люди. Щоби це так само стосувалося національних меншин та релігійних організацій. Ми в цій галузі пішли набагато далі, ніж багато країн колишнього Радянського Союзу, але варто пам’ятати, що меж для досконалості немає. Чудовим прикладом є багаторічна діяльність Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій. Хотілося б, щоби їхні проєкти більше торкалися справ на місцях, у регіонах.

Хто ми? 

Релігійна організація «Євангелічно-лютеранська релігійна громада с. Новоградківка Овідіопольського району Одеської області»

Чого ми прагнемо?

Проповідувати спасіння через Ісуса Христа та справами милосердя являти людям Божу любов

Як до нас долучитися? 

Звернутися до нас у соціальних мережах:
Сторінка громади у Facebook
Електронна адреса: delku.novogradivka@gmail.com
Або зателефонувати за номером:  +380674864215 

Як дізнатися про нас більше?

На сайті Німецької євангелічно-лютеранської церкви України або в соціальних мережах 

Поділитись:

Інші історії: